Частина 3. Селянка
Ця частина поеми присвячена пошуку жіночого щастя, проте закінчується тим, що щастя немає і не знайти такого вже ніколи. Мандрівникам зустрічається селянка Мотря – красива, струнка жінка 38 років. При цьому Мотря глибоко нещасна, вважає себе старою. У неї важка доля, радість була тільки в дитинстві. Після дівчина вийшла заміж, її чоловік поїхав на заробітки, залишивши вагітну дружину у великій родині чоловіка.
Селянці довелося годувати батьків чоловіка, які тільки знущалися і не допомагали їй. Навіть після пологів не давали брати з собою дитину, так як з ним жінка працювала недостатньо. За малюком доглядав старий дід, єдиний, хто нормально ставився до Мотрони, проте із-за віку не доглядів за немовлям, того з’їли свині.
Мотря після теж народжувала дітей, але першого сина забути не змогла. Пішов з горя в монастир старого селянка пробачила і забрала додому, де той невдовзі помер. Вона сама на сносях прийшла до губернаторші, попросила повернути чоловіка з-за важкого положення. Так як Мотря народила прямо в приймальні, губернаторша допомогла жінці, від цього народ став кликати її щасливою, що за фактом було далеко не так.
Зрештою мандрівники, не знайшовши жіночого щастя і не отримавши відповіді на своє питання – кому на Русі жити добре, вирушили далі.
