Подих осені (твір-опис)

Вона підійшла непомітно в сукні палевого кольору, поклала руку на плече разошедшемуся щедрому серпня. Серпень обернувся і знітився від суворого погляду рудою осені. На красивому ще, але увядающем особі її позначилася сумна посмішка. Пора.

Літо ще не закінчилося, але листя на деревах стали невблаганно жовтіти. Дні раптом стали відчутно коротше, сонце заходило в хмари, і дощ то накрапав, то ставав затяжним, наполегливою, гримів по ринвах, і в калюжах тонуло сіре небо з рідкими проблисками синяви. А потім налітав свіжий вітер, і хмари відступили за горизонт.

Знову по-літньому засяяло сонце, просохли тротуари, по алеях весело зашелестіли желтеющей листям дерева. Однак вересень вже прийшов на зміну серпня, і ранками холодок пробирався під куртки і плащі. А пішло літо наче шле привіт сліпучим сяйвом закруту холодеющей річки. Сумно виглядають порожні пляжі.

І ось вже під ногами шарудливих золото падолисту. Щемлива краса сухого вересня… Ніжна блакить небес, тихе тепло, ажурна павутина в гілках дерев — все це так крихко і ось-ось закінчиться. За містом чорніє польова стерня, за полем ліс в жовто-багряном уборі, ще не прозорий. Ліс тихий, птахів вже не чути. По осінньому небу розноситься прощальний клекіт журавлів.

Хочеться гуляти і вбирати в себе цю прощальну красу, надихатися цим особливим осіннім повітрям. Немає більш поетичного часу в природі. Ще радують дари осені: велика кількість фруктів і овочів. Виноград, яблука, кавуни прикрашають стіл і радують смак.

Благодатна погода змінюється негодою. Жорсткий вітер з шпарким дощем відзначають початок жовтня. Низькі осінні хмари мчать по небу, вітер пронизує до кісток, вогкістю, здається просякнуте все навколо. Така погода утримує вдома. І втішають добра книга, чарівна музика, чашка чаю з одним.

Дивіться також:  Похвальне слово російській мові

За негодою підступили заморозки. Вдень ще можна відчути ласку сонячних променів, але вранці ноги ковзають по льоду. Дерева майже голі, вже пролітає перший сніг. Сонце так швидко закочується за ближнім лісом, і так швидко навалюється темрява, що з’являється відчуття втрати і туги.

Знову квітуче літо пішло в минуле, закінчується тиха, по-своєму прекрасна осінь, вся природа чекає настання зими як смерті. І ми знову замислюємося про швидкоплинність земного буття, про майбутні печалях. Але залишається надія. І ця надія — весна.