Вірш «Лебідь» написана в 1804 році. Відомо, що в 1803 Гавриїл Романович був повністю звільнений від державної служби, він переїхав в родовий маєток і присвятив себе мистецтву слова. Так у його творчості поновлюється тема поета і поезії. Варто зазначити, що вірш «Лебідь» вважається продовженням твору «Пам’ятник» написаного на вісім років раніше.
Тема аналізованого твору – вічність поета і поезії в суспільстві. Автор показує, що справжня поезія безсмертна, як і душа поета, вони живуть в душах народу, лунають з небес криком лебедя. Вірш відноситься до громадянської лірики, але є в ньому й інтимні мотиви.
Образ ліричного героя з’єднує в собі дві іпостасі – поета і автора, його можна розглядати не тільки як одиничний, але і як збірний образ майстра слова. У вірші відтворюються останні дні життя поета, але він не вмирає, а перетворюється на білого лебедя, щоб, ширяючи в небі, побачити весь світ. Державін р. подає і саму картину перетворення в лебедя, якого відводить один катрен: «І се вже шкіра, дивлюся, перната // Кругом стан обтягує мій; // Пух на груди, спина крылата, // Лебедине лоснюсь білизною». Поет сподівається, що про нього дізнаються «слов’яни, гуни, скіфи, чудь», що склали «рід росів». Більш того лебідь відверне увагу зайнятих «лайкою» і помирить їх. Державін створив ідеальний, на його погляд, образ поета, такого, що говорить не розумом, а серцем і «проповідує мир світу».
Для перетворення не дарма обраний образ лебедя, адже ця птиця в російській і світовій культурі символізує чистоту, мудрість, відродження, горде самотностей, мужність і досконалості. В народі існує повір’я, що душа може парити в небесах в образі гордої птиці. Це повір’я відображено і у вірші «Лебідь». Ліричний герой прямо заявляє, що він не помер у рядках: «Дружина! вдягнись терпеньем! // Над уявним мерцем не виття».
Серед арсеналу художніх засобів, використаних у творі, особливу увагу привертає метафора лебедя. Вона охоплює весь вірш від першого до останнього рядка. Крім цієї метафори, в тексті твору використовуються й інші: «надзвичайним я пареньем від тленна світу отделюсь», «улюбленець муз», «не укладе мене гробниця». Набагато менше в тексті епітетів («тлінна світ», «шкіра перната», «спина крылата», «лебяжья білизна») та порівнянь («як лебідь у повітря піднімуся»).
Гаврило Романович і в цьому вірші не зраджує своєму стилю, з’єднуючи книжкову і низьку розмовну лексику. У перших куплетах він повністю витримує книжковий стиль, вживаючи такі слова: тлінна, брами, поневіряння, гробниця, прах і т. п. В останньому катрені з’являються розмовні лексеми: погребенье, мрець, вої (в значенні «ридати»).
Вірш «Лебідь» складається з десяти катренів з перехресною римою. Віршований розмір – ямб, в деяких рядках з пиррихием. Інтонація вірша плавна, як політ лебедя. Лише у двох катренах використовуються окличні речення, але вони зовсім не псують загальну картину, лише посилюючи ідейне звучання.
У десяти катренах «Лебедя» Державін Р. зумів охопити всю Росію від «Курильських островів до Бугу, // від Білих до Каспійських вод» і показати, що поети, які говорять серцем, безсмертні.
