Розповідь у повісті Н.В. Гоголя «Зачароване місце» ведеться від імені онука головного героя повісті. Це дозволяє повно розкрити образ діда Максима, звернути увагу на цікаві деталі в його характері. Спочатку онук, він же тепер дячок, розповідає про те, що його батько чумакував, тому вдома залишалися дід, мати та брати.
Дід Максим на літо переходив жити в курінь на баштані, куди брав з собою і онуків. З довгого опису баштану, неважко здогадатися, що старому дуже подобалося доглядати за овочами. Далі ця думка тільки підтверджується, наприклад, коли розповідається, як герой прикривав кавуни лопухами. Кавуни та дині, вирощені дідом, були улюбленими ласощами не тільки його онуків, але і проїжджих, тому їх обмінювали на курей, індиків, яйця. Вже перші епізоди говорять про те, що дід був добрим господарем, дбав про добрий «жытье» його сім’ї.
Зовнішність героя в тексті не описана. Його онук згадує, що він був міцним. В уяві читача ця риса особливо яскраво вимальовується, коли дяк розповідає про те, дід Максим танцює, викопує скарб і біжить з ним додому.
Старий був балакучий і доброзичливий. Його зустрічі зі старими знайомими переростали в довгі розмови: «Ну і розіллються! вспомянут, бог знає, когдашнее».
Дідів баштан біля дороги привертав увагу проїжджих, але особливо герой любив, коли біля нього зупинялися чумаки. А проїжджало їх не мало – за день «п’ятдесят возів». Йому подобалося слухати розповіді людей, які їздили далеко і бачили багато, «дідові це все одно, що голодному галушки». Можливо, таке ставлення дідуся до чумаків було пов’язано і з тим, що в їхній родині теж заробляли цим промислом. Як би там не було, зустрічав старий чумаков дуже гостинно. Дід Максим сідав з гостями є, пригощав їх динями.
Герой був веселий, після щедрого пригощання він не проти був розвеселити гостей: просив онуків зіграти на сопілці, станцювати, а то і сам пускався в танок. Під час однієї з посиденьок з чумаками танець діда Максима став початком пригод з нечистим.
У танці старий показав, що не боїться чорта. Він лаявся і проклинав його. Коли ж герой опинився в чортовому місці, він не злякався, тільки здивувався: «Ось куди занесла нечиста сила. Дід відрізнявся тверезим розумом: він не пустився бігти, а уважно озирнувся навколо і зрозумів, де перебуває. Навіть після цього старий не кинувся додому з усіх ніг. Він зауважив могилу з скарбом і відразу ж схаменувся викопати його. Так як без заступа цього не вийшло б, дід просто намітив місце.
Герой був упертим, якщо він задумував щось зробити, то обов’язково доводив справу до кінця. Так було і зі скарбом. Йому довелося потрудитися, щоб знайти «вхід» в прокляте місце. Потім він пройшов через усі випробування страхом від чорта. При цьому дід Максим відповідав нечистого різко і впевнено, зовсім не проявляючи страху. Скарб він все-таки знайшов. Як бачимо наприкінці повісті, намагався старий для онуків: «Ну, хлопці, буде вам тепер на бублики! Будете, собачі діти, ходити в золотих жупанах!». То що, в котлі не виявилося золота, героя не розчарувало. Навпаки, з того, що сталося він витяг для себе і нащадків урок: не вірити нечистого, шукати захисту від його підступів у Христа.
