Якою зображена Русь селянська в поемі «Мертві душі»?

Микола Васильович Гоголь у своїй знаменитій поемі «Мертві душі» показує Русь у двох іпостасях: чиновницьку і селянську. Обидві описані письменником дуже реалістично. Обидві нерозривно пов’язаними, адже від того, як працюють чиновники, залежить доля простого народу. І саме в цьому полягає головна проблема в поемі. Чиновники забули про свої обов’язки, ведуть дозвільний спосіб життя. Вони піклуються лише про власну вигоду і про те, як добре провести час. Селяни ж живуть у злиднях.

Образів селян у поемі не так багато, як поміщиків і чиновників. Тому що саме на друге була спрямована сатира письменника. І тим не менше, тема простого народу – органічна частина поеми. Автор вважає, що доля селян в основному трагічна, адже поміщики обдирають їх до нитки, а чиновникам немає до них діла. Проте Гоголь не ідеалізує селян, застосовує до них сатиру. Він показує, що простий російський мужик часто примітивний, нерозвинений, зловживає алкоголем. Але сміх над селянами не злобний, а швидше сумний. Видно, що автор співчуває простому народу. Він бачить причину їх важкої долі в багатовіковому рабстві і безчинства панівного стану.

Розглянемо деякі образи селянської Русі. Відносно повно представлені портрети людей Чичикова: Селифана і Петрушки. Перший з них працює кучером. Він любить випити і поговорити. Але своє вміння вести бесіду він в основному практикує на конях. Другий слуга на ім’я Петрушка служить лакеєм. Він пристрасть, як любить читати. Так ось лише робить він це безладно, захоплюючись самим процесом читання. Петрушці цікаво те, як букви складаються в слова, а не зміст книги. Як бачимо, Гоголь майстерно застосовує іронію у створенні характеристик цих героїв.

Дивіться також:  Аналіз повісті Гоголя «Зачароване місце»

Серед епізодичних образів варто відзначити мужиків, які міркують, чи зможе колесо від брички докотитися до самої Москви. Цікаві образи Миняя і Мітяя. Ці дядечки безглуздо допомагали головному герою об’їхати зустрічний екіпаж. Викликає сміх і одночасно співчуття і Пелагея, дівчинка з чорними від бруду ногами. Вона не вміє навіть відрізнити право від лева.

Авторське ставлення до простого народу в творі двоїсте. Гоголь часто розмірковує у ліричних відступах про живої душі російської людини. Він упевнений в її життєвій силі, умінні зцілятися, а значить, він вірить і в світле майбутнє.

Автор покладає надії на виправлення ситуації в державі на народ. Тому що це сила, з якою варто рахуватися. Цю думку автор доводить історією про капітана Копейкине. Герой, який захищав Батьківщину, в результаті опинився на узбіччі життя, тому що в мирний час він став не потрібен. Чиновники відмовилися допомагати йому, як би він не благав. Через час в їх окрузі стала промишляти розбійницька банда, і говорили, що очолював її капітан Копєйкін. За допомогою цієї історії автор попереджає чиновників, що терпіння народу не безмежне.

Автор вважає, що саме Селянська Русь впливає на долю країни.