Нещодавно я прочитав розповідь В. С. Тургенєва «Муму». Мене дуже вразив його головний герой, Герасим. Він довів, що фізичні вади не говорять про внутрішній порожнині людини. Думаю, образ Герасима може багато чому навчити і не тільки малих, але і дорослих читачів.
Спочатку мене вразила зовнішність чоловіка – високий, майже 2 метри зріст, міцна статура. У наш час такі люди асоціюються з атлетами. Герасим же був простим вихідцем з села. Його сила – результат невтомної праці на полі. Автор дуже цікаво розповідає, як чоловік працював за чотирьох, витягав кінь і навантажену воза з багна.
Вираз обличчя глухонімого не видавало жодних емоцій і це відштовхувало оточуючих, адже чоловік здавався їм похмурим. У мене теж спершу склалось таке враження, але воно розвіялося, коли я дізнався про характер і вчинках двірника. Мені дуже сподобалася серйозність героя і його любов до порядку. Цими якості він зміг викликати повагу у інших челядників.
Виявилося, що замкнутий у собі Герасим вмів любити. Йому сподобалася праля Тетяна, і він почав обережно доглядати за нею. Герасим вважав, що повинен захищати дорогої людини від бід. Коли він помітив, що над його коханої насміхаються, він пригрозив кривдникам так, що ті боялися навіть заговорити з Тетяною.
Герасим не вмів довго тримати образу чи зло на інших. Інший би чоловік відповів помстою, якщо б у нього вкрали улюблену. Герой розповіді відчув, що дівчина не опиралася заміжжя, тому не став заважати її щастя. Він продовжив вірно служити пані і жодного разу не дорікнув за те, що зруйнували його долю.
Мені також сподобалося те, що Герасим допомагав тим, хто слабший. Він врятував беззахисного песика. При цьому він не звертав уваги на те, що тварина було негарне. Мабуть, чоловік вмів розпізнавати світлу душу, навіть якщо вона була прикрита непривабливою оболонкою. Грубий зовні сільський богатир виявився турботливим. Він зміг виходити собачку.
Герасим був замкнутою людиною, напевно, з-за того, що не довіряв оточуючим. Він не любив, коли хтось гладив його собаку. Тим не менш, чоловік ніколи не наказував Муму вкусити когось або заричати на іншу людину. Це показує, що глухонімий не обізлився на світ, хоч і став жертвою інтриг інших людей.
Особливо мене вразила рішучість і гордість Герасима. Я здивувався, коли чоловік вирішив втопити собаку, але незабаром зрозумів, що іншого виходу у нього не було. Герой зміг пересилити себе і позбавити одного від мук, хоч і страшним способом. Більше Герасим не міг терпіти, що хтось вирішує його долю за нього. Він пішов з двору, де його життя була підвладна пані. Знову ж таки, Герасим не став нікому мстити і це викликає повагу.
Я вважаю, що образ Герасима з розповіді В. С. Тургенєва «Муму» актуальний не тільки для XIX століття. Кожне покоління читачів знаходить в ньому якості, які слід виховувати себе. Для мене – це сила, вміння любити і прощати, а також гордість.
