Твір-роздум за прислівям «Кому довіру, з того й попит»

Нерідко близькі люди нас підводять, адже саме їм ми довіряємо всі свої секрети. Сподіваємося і віримо в людську порядність.

Одного разу така ситуація сталася й зі мною. Була в мене найкраща подруга, яка була яскравою зіркою в класі, а я її бляклої тінню. У неї був широкий круг спілкування, її завжди запрошували на дні народження і мене разом з нею, я була її приставкою.

Одним осіннім ввечері ми сиділи в парку на лавці, жартували і слухали музику — таке звичайне проведення часу підлітків. І я розповіла їй, що мені подобається Денис — хлопчик з паралельного класу. Високий блакитноокий блондин — типовий принц для всіх дівчат. У святості нашої дружби я не сумнівалася, тим більше, у нас був негласний кодекс дружби. Це були прості правила, але одне з них свідчить: ніколи нікому не розповідати наші секрети, не передавати розмови і думки. Я пам’ятала це правило і була спокійна, адже «Кому довіру — з того й попит».

Вихідні закінчилися і настали навчальні будні. Я йшла в піднесеному настрої, адже ніщо не могло його зіпсувати, як мені здавалося на той момент. Переступивши поріг школи, я помітила підвищений інтерес до себе, якого ніколи не було. Якісь косі погляди, недоречні смішки. Так, я була тінню, але мені було так комфортно, ніхто не помічав мене, а, значить, не обговорював. Я не розуміла, що відбувається і як себе вести в такій ситуації. Так як більше друзів у мене не було, я звернулася до своєї єдиної подруги, захотіла дізнатися, що відбувається. Вона дивилася на мене з подивом, розведеним презирством з дрібкою іронії.

Дивіться також:  Твір-роздум за прислівям «Неробство – мати всіх вад»

Після уроків ми, як звичайно, йшли додому. Дійшовши до повороту, вона зізналася, що розповіла мій секрет ще одній подрузі, а та ще однієї. Так, по ланцюжку, дізналися всі. Яке це бути предметом насмішок? А причина цьому — моя довіра, спрямоване не до тієї людини. Дружба перевіряється часом і я не винна, що вибрала собі не ту подругу, не те міцне плече.

Ми люди такі істоти, яким властиво ділитися наболілим, тим, що нас турбує. Але чому ми вибираємо не тих людей? Чужі таємниці часом особисті, а часом навіть дивні, які потрібно вислухати і забути, щоб не виникало конфліктних ситуацій.

«Кому довіру — з того й попит», — це прислів’я вчить нас вибирати з величезної кількості людей одного, який буде відданий наших секретів і ніколи не розповість їх стороннім людям. Нехай друг один, але надійний, якому можна довіряти.