Мій улюблений місто

Його не завжди можна знайти на карті — невеликий сибірський містечко, де пройшло моє дитинство. Місто з татарським ім’ям Ішим. Він стоїть на крутому березі річки з однойменною назвою. Немає кругом нього тайгових лісів, Ішим розташувався на півдні Західного Сибіру в лісостеповій зоні. Тільки з високого берега далеко за річкою довгою смугою синіє таємничий сосновий бір. У ранньому дитинстві мене заворожувало його споглядання, мріялося, що там якісь чудеса.

Що такого в моєму рідному місті, щоб любити його? Визначні пам’ятки, історія, музеї? Але це надбання будь-якого міста, інтерес до його історії і музеям навряд чи з’явиться без любові до даної точки на карті. Я люблю це місто, тому що це мій дім, тут моя родина, друзі, школа. У мене вже досить багато спогадів, хороших і не дуже, але пов’язаних з важливими для мене подіями.

Тут поховані мої бабуся, дід, прадід. Це земля моїх предків. «Любов до батьківським гробах, любов до рідного попелища» закладена в людині «з волі Бога Самого». Тому непримітний для когось містечко пофарбований для мене світлими і теплими фарбами.

У нас багато приватних будинків, дерев’яних і цегляних, на тихих зелених вулицях. В палісадниках квіти, ялинки, сосни, горобини, біля воріт дитячі гойдалки, пісочниці, лавочки. Все зроблено з душею, красиво. У кожного — по-своєму. В центрі, в парку та скверах теж клумби, газони облаштовані досить симпатично, але стандартно, за проектом.

Ще років десять тому Ішим був чи не найзеленішим містом в країні. Смутно пригадую, як по центральній вулиці з обох сторін витягнулися алеї з пишним листям. Навесні вони покривалися білим кольором, і запаморочливий аромат стояв по проспекту Карла Маркса.

Дивіться також:  Моє місто — Іркутськ

Потім проектувальники осучаснили вулицю: вирубали всі дерева і не вчасно посадили саджанці «підходящих» порід, з яких половина посохла; облаштували паркування, газончики, лавочки. З вигляду все пристойно, але якось бездушно. Так що високі дерева шелестять листям тепер за межами центральної вулиці.

При радянській владі наше місто був промисловим, працювало кілька заводів і фабрик. Тепер більшість з них втрачено. Залишилися перетворилися на приватні підприємства з усіма витікаючими наслідками. Як скрізь. Процвітає торгівля, кількість магазинів на 65 тисяч населення просто непомірне. Знову ж, як скрізь.

Але в місті зовсім не відчувається запустіння, пройтися по ньому в гарну погоду одне задоволення. Чисті вулиці, пам’ятники, старі будинки реконструюють і реставрують. У нас в місті є музей П. П. Єршова, автора «Коника-горбоконика», який був директором тутешньої гімназії. Поруч з музеєм, в сквері, що стоїть чудовий пам’ятник великому казкаря.

Взагалі культурне життя Ішим немов знаходиться під впливом Петра Павловича. «Відблиски далеких блискавиць…/Жито налилася і дозріла/ Зграя ершовских Жар-птиць/ На південь, видно, полетіла…». Ці вірші місцевого поета Михайла Смоліна знайомі всім ишимцам. У нас багато поетів, художників. Їх виставки проходять в історико-художньому музеї. Тон молодіжної життя задають хлопці з педінституту їм. П. П. Єршова.

В Ішимі діють три православні храми. З них найвеличніший Богоявленський собор, пам’ятник федерального значення. Він такий красивий і благодатен, що хочеться під дзвони з його дзвіниці все життя прожити тут і померти.