Як істинний байкар, С. В. Міхалков у кожному зі своїх поетичних текстів застосовує різноманітні прийоми виразності мови. Одним з них є діалог між персонажами. Діалог передбачає ситуацію живого спілкування, яка розкриває самі несподівані грані людських характерів.
Під масками квітів автор завуалював типи людей народного і аристократичного складу. Якщо звернутися до історичного минулого Росії, то на поверхню спливає станове розподіл суспільства: в зверхньому зверненні шляхетної Троянди до простакуватою Ромашці відчувається барське зневага по відношенню до простолюдина.
Троянда, що вважала себе квіткою найвищого порядку, нехтує цінних застереженням ромашки лише тому, що вона їй не рівня. Автор впевнений, що така поведінка є невиправданим, адже спонукання ромашки чисті й невинні, вона щиро бажає добра красуні Розі. У повідомленні Ромашки Троянда могла б почути справжню тривогу за її здоров’я, якщо б не хизувалася власної статтю. Якби читач був фаталістом, він стверджував, що Троянда покарана долею за свою пиху. Хоча автор покладає провину за смерть Троянди на цей аристократичний квітка, адже Троянда могла зробити й інший вибір, але… не захотіла. Стає явною мораль: гординя і справді – смертний гріх, який втягує свого власника в непоправну біду.
Ставши мимовільним свідком квіткового розмови, читач отримує урок: не раскидывайся щирою турботою добрих людей, адже цінний рада з боку буває життєво важливим!
Якщо перенести сюжет байки «Ромашка і Троянда» в професійну діяльність, в особі Троянди можна побачити маститого стажиста у своїй справі, а під Ромашкою розуміти несміливого новачка, тільки приобщающегося до секретів професії. Але хіба не буває в житті ситуацій, коли недосвідченому молодикові з боку свіжим поглядом видніше стає правильне рішення? А старий майстер з ураженим самолюбством не слухає новачка тільки тому, що той не достатньо досвідчений. Більш професійним і мудрим у цьому випадку могло б стати конструктивне обговорення питання і спільно прийняте рішення. Але помилка майстри з-за власної зарозумілості йому професіоналізму не додає, як не робить честі дурне мораль Троянди на адресу Ромашки. Шкода, що Троянді не дозволено долею озирнутися назад і переглянути своє ставлення до коштовного раді, адже в житті можна виправити все, крім смерті.
У байці викривається деградація людської особистості через її моральних вад. Автор дуже хотів би прославляти вдосконалення людей, що бажають і вміють збагачуватися чужим досвідом. Адже і у самого Михалкова були свої духовні наставники як у житті, так і в літературі, чому його письменницький талант тільки яскравіше заграв своїми гранями. Іноді просто необхідно впускати у свій світ досконалої поезії стихійний порив щоденної прози, несе правду життя, якою б неприємною вона не здавалася. А потім – вчитися правді буття, витягуючи з неї корисні уроки на майбутнє.
