Дата заснування: 1936.
Жанр: сатиричне оповідання.
Тема: “маленька людина” в державній системі.
Ідея: неповага до особистості “маленької людини”, приниження його людської гідності в казенних закладах.
Проблематика. Неподобства в лікарні, недбалість, байдужість медперсоналу до хворих.
Основні герої: Петро, пацієнт лікарні.
Сюжет. На початку розповіді герой заявляє про своє перевазі хворіти вдома, але робить застереження, що в лікарні, за визначенням, все повинно бути більше пристосоване для хворої людини. Однак Петра убив черевний тиф, хвороба дуже серйозна, і довелося герою, за наполяганням рідних, лягати в лікарню.
Петра привозять і, як годиться, записують прибулого, але перше, що бачить важко хвора людина, в лікарні — це оголошення про видачу трупів в призначені години. Петро, хоч і з високою температурою, але знайшов у собі сили обуритися таким безпардонним ставленням до хворих. У відповідь фельдшер і медсестра обсипали його глузуваннями. Фельдшер запропонував Петру займатися критикою тільки у разі одужання, в якому він дуже сумнівався.
Далі героя чекав так званий обмывочный пункт. Петро ображається цим принизливим для людини назвою. Медсестра обурюється претензіями хворого і теж сумнівається в його одужання. Мало того, у ванні знаходиться старенька. Йому радять її ігнорувати під приводом, що старенька від високої температури нічого не помічає. Петро продовжує заперечувати, не бажаючи роздягатися в присутності жінки, хоч і поважного віку. Приходить фельдшер і висловлює невдоволення крайньої вередливістю хворого, принагідно зауважує, що він любить хворих, що надходять в без свідомості. Таких все влаштовує. Тут стара жінка раптом подає голос, повний обурення, вимагаючи вийняти її з води.
Після того як обмивання героя нарешті відбулося, йому видали лікарняний білизна, перевершує пацієнта за розмірами. Петро помітив, що в даному закладі це нормально: маленьким хворим видавали великі сорочки, великим — маленькі. Але так як йому ставало все гірше, він вже не відпускав критичних зауважень.
У палаті, куди героя поклали, містилося близько тридцяти пацієнтів. Хворі знаходилися в одній палаті з выздоравливающими, тому спокою для важких хворих там не було. Петро, звертаючись до медсестри з цього приводу, назвав такий стан справ “базаром”. Та у відповідь глузливо запитала, чи не накаже він помістити його в персональну палату з вартовим.
Наш герой зірвався на крик, вимагаючи головлікаря, але домігся лише знайомого вже фельдшера і по слабості здоров’я втратив при вигляді його свідомості.
Дня через три Петро прийшов в себе. Вітали його подивом того, що він вижив, незважаючи на “випадкове” знаходження біля відкритого вікна. Медсестра обрадувала його перспективою одужання, якщо тільки він не заразиться від сусідів по палаті.
Організм Петра виявився стійким, але перед виходом з лікарні його попало заразитися дитячим кашлюк. Сестра прокоментувала ситуацію так: в сусідньому флігелі знаходиться дитяче відділення, і Петро, очевидно, був необережний у прийомі їжі з посуду, якою раніше користувався кашлюковий дитина.
Організм Петра і в цьому випадку виправився. Однак незабаром з ним сталося нервове захворювання, на тілі виступила висип. Пов’язаний цей недуг був з проблемою виписки. Виявляється, в цій лікарні до виписки хворого було багато перешкод — то одне, то інше. Петру ще пощастило, що його перетримали в лікарні тільки вісім днів, деякі витримували тритижневий термін.
Після повернення додому наш герой дізнається, що його дружина отримала з лікарні повідомлення з пропозицією забрати тіло чоловіка. Коли дружина з’явилася за місцем вимоги, їй принесли вибачення: мовляв, у бухгалтерії помилилися, його з кимось переплутали. Хотів Петро бігти в лікарню посваритися, але, згадавши лікарняний “порядки”, роздумав.
І з тих пір страждають в домашніх умовах.
Відгук про твір. Звичайно, в оповіданні присутній гротеск, але в радянських лікарнях частенько з чимось подібним люди стикалися. Та й зараз ще спадщина того часу позначається. А вже байдужість окремих медиків — людський фактор, воно не изживаемо.
