Прекрасні, шедевральні роботи Федора Тютчева, присвячені пейзажній ліриці, займають гідне місце у великій російській літературі. У своїх роботах автор віршованих вміло поєднував і традиційно російські мотиви і класичні європейські особливості літературного жанру.
Творча спадщина Федора Тютчева, яке переходить з покоління в покоління, досягає 400 робіт. Практично весь свій час він присвячував дипломатичній службі, тому часу на створення літературних шедеврів не залишалося. Але, це не завадило автору поповнювати скарбничку російської літератури прекрасними роботами, які можна віднести до класичного романтизму. Однією з таких робіт є «Осінній вечір».
На момент написання свого вірша, поет перебував далеко від батьківщини і страшенно сумував, сумував за нею. Саме тому, в один з осінніх вечорів, Федір Тютчев і створив таку хвилюючу, тендітну, витончену віршовану роботу.
З першого погляду, авторське творіння наповнене надзвичайною сумом, адже саме восени природа вмирає, життя зупиняється. Похмурий вечір навіює думки про старість. Однак, автор не бажав створювати тужливий віршований твір, тому, вже з перших рядків Тютчев пише про світлість вечорів, за якими він спостерігає.
Поет вловив саме той момент, коли заходить за обрій сонечко, торкається своїми променями до крон дерев, роблячи їх яскравими і сяючими. Такий момент автор називав «посмішкою в’янення».
В даній роботі автор не поділяє на природу живу і неживу. Він думає про те, що людина копіює все, що оточує його. Тому, для нього осінь – це період повноцінної зрілості, коли кожен з нас може оцінити і усвідомити йдуть життєві моменти.
Тютчев висловлює захоплення, яке він відчуває по відношенню до явищ природи. Він говорить про їх циклічності. Адже не варто сумувати. На зміну сумної осені прийде сніжна, пухнаста зима. А потім, дерева і чагарники знову прокинутися, та зазеленіють соковитим листям. А кожна людина, яка разом з природою пройшов циклічний коло, придбає знання і мудрість. І вони допоможуть йому в подальшому.
