Вірш «Чортові гойдалки» було написано Ф. Сологубом в 1907 р., коли письменник працював над збіркою «Полум’яний коло». У ньому воно і було вперше опубліковано в 1908 році. Варто відзначити, що з 1907 до 1912 року першу позицію у творчості Федора Кузьмича займала не лірика, а драматургія, що вплинуло і на особливості його віршів. Твір «Чортові гойдалки», як і інші вірші Сологуба, потрібно читати між рядків, так як поет писав у дусі символізму.
Тема вірша – «політ» людини на гойдалках, які розгойдує рис. Автор показує, що все наше життя схожа на гуркіт гойдалки: деколи ми летимо вгору, часом – вниз. Підсумок же будь-якого такого катання – падіння, тому не варто його боятися. Ф. Сологуб стверджує, що потрібно насолоджуватися кожною миттю.
У вірші два центральних образу – ліричний герой і чорт. У першій строфі автор знайомить читача з місцем, де розгортаються події – берег галасливої річки під кошлатою ялиною». Не дарма обраний саме такий пейзаж. Ялина в російській культурі символізує життя, а річка – протягом часу. Можна припустити, що життя в ліричного героя проходить не так вже й гладко, раз його гучна ріка. Як і водиться в слов’янській міфології, чорт зображений волохатим.
Далі автор відтворює сам процес «розгойдування». Ліричний герой відчуває не тільки злети, але і чує, як скрипить дошка, гнеться сук, на якому висять гойдалки, а канат натягується і треться. За допомогою цих деталей, автор дає змогу читачеві відчути ту ж небезпека, що і ліричний герой. Напруга посилюється разом з протяжним скрипом дошки і реготом риса.
Ліричний герой стійко витримує всі випробування нечистого, описуючи свій стан трьома місткими у цьому контексті дієсловами: «Тримаюся, мучуся, качаюсь». У наступній строфі він додає: «Хапаюся і мотаюся». Душа героя проси зупинити тортури, але він намагається приховати свою слабкість від нечистого і тому відводить від нього «томний погляд». Рис насміхається від того, що людина сам винен, що потрапив на «гойдалки».
В останніх рядках автор чітко дає зрозуміти, що кінця катання не буде, поки не перетрутся канати гойдалки, і вона не впаде. До цього чорт буде наполегливо качати людини, не випускаючи дошки. Це надає ліричному героєві впевненості і тепер вже він сміється над бісом: «Качай ж, чорт, гойдалки, все вище, вище… ах!». Останнє «ах!» неоднозначне. Означає воно, запал героя або ж його падіння… Автор дає змогу читачеві самому здогадатися. Гойдання на гойдалці у цьому вірші символізує життя з його злетами-радощами і падіннями. Чорт ж у кожної людини свій.
Вірш «Чортові гойдалки» цікаво з точки зору композиції. Воно складається з двох секстин (шестистиший) і семи катренів. Автор використав перехресне риму. У деяких куплетах використовуються повтори, що гармонійно поєднується з описом розгойдування. Картина доповнюється риторичними вигуками. Двустопный віршований розмір, ямб, допомагає прискорити ритм і передати скажений темп біса забав.