Вірш «Вельможа» було написано в 1794 році, приводом для її створення послужили переломні події в житті Р. Державіна. У 1791 році Катерина II призначила Гаврила Романовича кабінет-секретарем. Імператриця розраховувала, що поет буде оспівувати її у віршах, але виявилося зовсім не так. Державін р., хоч і підтримував монархію, бачив лиха народу. Він сподівався, користуючись посадою, допомогти простим людям. Незабаром Катерина II побачила, що новий кабінет-міністр досить зухвалий, намагається постійно повчати її.
Державін р. був звільнений і після цього почав боротися зі свавіллям чиновників за допомогою поезії. «Вельможі» – яскравий зразок такої лірики.
Тема твору – російські вельможі-сучасники Гаврила Державіна. Автор викриває «великих світу цього», показуючи які наслідки викликають беззаконня і зловживання вельможами своїм становищем у суспільстві. У відповідності з ідеєю твір наповнений патетикою.
У вірші бачимо образ ліричного героя, власне самого Р. Державіна, і образи вельмож. Ліричний герой – людина, якого переповнює обурення, викликане діями вельмож і бідністю народу. Уже на початку вірша він говорить про те, яким повинен бути справжній шляхтич «Хочу достоинствы я шанувати, // Які самі собою // Вміли титли заслужити похвальними собі справами…». Але виявляється, що гідних дуже мало, похвали від автора заслужили Великий Петро, який «відзначився» в роботі та в боях і Катерина II. Імператриця, правда, не заслуговує учтивых слів, її поет звинувачує в самолюбстві. Знаючи мотиви написання твору, можна легко здогадатися, звідки такі характеристики.
Далі ліричний герой переходить до викриття знаті, говорячи про їх жадібності, про розпусту і наплювацьке відношення до обов’язку перед Вітчизною і народом. Образ вельмож збірний, Державін Р. не називає прізвищ, імен (крім Петра і Катерини), але під створений ним портрет підійде практично кожен з знаті. Вельможам протиставляються Суворов і Румянцев. Заслуговують уваги і образи, взяті з простого товариства – вдова, чоловік якої загинув за державу, герой, поранений і посідевшій в боях, заимодавци, які не можуть дочекатися повернення боргу. З цих «часток» створюється цілісний образ народу епохи правління Петра і Катерини.
Метафори, епітети, порівняння в оді характерні для класицизму. Лише деякі з них порушують норми, для того щоб висловити своє обурення, наприклад, «Осел залишиться ослом, // Хоча осип його зірками; // Де має діяти розумом, //Він тільки плескає вухами». У вірші «Вельможі». Державін використовує алюзію на світову історію і культуру (згадується Сарданапал, Калігула, Токай, Левант). Патетика твору посилюється вживанням книжкової, в тому числі старослов’янської лексики (блаженний, длань, нега).
Ода складається з 25 строф, у кожній з яких по 8 рядків. В строфах перші 4 рядки перехресною римою і 4 останні – з кільцевою. Слід зазначити, що основою для вірша стала одна з ранніх од поета «На знатність», яка до обробки складалася всього з десяти строф. Віршовий розмір – чотиристопний ямб.
Образи, художні засоби, особливості композиції і віршований розмір – все це служить для розкриття теми та ідеї твору.
