Творчість Андрія Білого завжди привертало увагу читачів і сучасників, адже в його віршах дуже часто розкривалися незвичайні, незвичні теми, над якими мало хто працював. Тому, такі творчі роботи ставали надзвичайно знаменитими і популярними. У таких віршах, автор використовує символизмы, адже саме з їх допомогою, він може перенести читача в той світ, який він створив сам, за допомогою своєї уяви і сприйняття.
У 1907 році з’являється робота «Матері». У перших рядках вірша, читач розуміє, що А. Білий говорить про самому близькому і рідному людину, яка тільки є у нас. Але, прочитавши віршовану роботу повністю, ми розуміємо, що мова йде зовсім про іншому образі.
Поет говорить нам про рідну Землю, яка дає початок життя кожній людині. Білий зауважує, що людина, як виходить із землі, так потім, знову до неї повертається, в кінці життя. Герой цього вірша в самому прямому сенсі виходить із землі.
В одну мить можна подумати про те, що він небіжчик, який виліз із своєї могили і зовсім не знає, що ж йому тепер робити. Але, насправді, могила отожествлялась у автора з родинним гніздом, з родовим склепом.
У А. Білого була прекрасна родовід. Його батько був ученим, знатним людиною. Тільки, при всьому цьому, сім’я Білого не хвалилася особливим достатком. Андрія дуже засмучував цей факт. А після того, як автор вирішив відмовитися від наукової діяльності і з головою поринув у літературу, його сім’я немов відвернулася від нього. Він вважався померлим для пристойного суспільства того часу, адже писання віршів було абсолютно поганим тоном. Тому, А. Білий і пише про те, що, вийшовши з могили, тобто, з родинного гнізда, він не знає, куди йому податися, де сховатися від негараздів. Поет приймає рішення і не повертається в рідний дім. Він їде за кордон і там вже зализує душевні образи.
