Читач, ознайомившись з твором Чехова «Вишневий сад», починає замислюватися про питання, у чому ж трагізм, і присутній оптимізм у загибелі вишневого саду.
Ситуація, в якій опинилася процвітаючу у минулі часи маєток, більш ніж критична. З-за несплати відсотків, Раневська і Гаєв будуть змушені його продати на аукціоні, а разом з ним і назавжди розпрощатися з вишневим садом.
Невже ці дерева і справді для них щось значать?! Так. Раневська не уявляє життя без саду і готова бути продана разом з ним. Щоб уберегти маєток від торгів, жінка повернулася на батьківщину з Парижа. Вони з братом вирішили, що будуть боротися за свою власність.
А що ж насправді? А в житті, то виходить, що приймати якісь дії для порятунку саду, брат з сестрою не в змозі. Вони не оцінюють всю складність ситуації, і розраховують, що все само собою врегулюється. Гаєв навіть підбадьорює сестру «гучними словами, про те, що маєток однозначно не буде продано, адже він для цього зробить все…
Нічого не зроблено. Тітка прислала мало грошей і «недбайливим» родичам просто не вистачило коштів, щоб викупити «дворянське гніздо». Цим положенням користується Лопахін. Він виграє в аукціоні, призначивши найвищу ціну, тим самим, стає його власником.
Можливо, в цьому і є оптимізм у творі. Так, чоловік не зволікає і той час «береться за сокиру», щоб вирубати сад. Однак він і не приховував своїх намірів. По-перше, це принесе йому чималий дохід, так як замість саду, будуть розбиті дачі. Кожну дачу купець збирається здавати в оренду. По-друге, він звільняє сімейство від переживань, проблем і витягує їх з «боргової ями». Саме тому, і Любов, і Аня і Гаєв, залишають садибу з радістю.
За цим засмучена лише Варя, але швидше за все не з приводу вирубки саду. Її заручини з Лопахіним, так і не відбулася. Це і тисне на дівчину. «Згущують фарби і звуки сокири. Вона весь цей час була єдиною людиною, який намагався з усіх сил. Але, на жаль, як би Варя не економила на всьому, цього виявилося не досить.
Лопахін, щасливий. Він домігся того, про що могли тільки мріяти його предки. Він все розрахував і повинен завершити розпочате.
Чоловік так швидко віддав розпорядження на вирубку саду ще тому, що хотів показати, що саме він тепер «господар становища» і тільки в його руках доля саду. Пізніше він дає «відстрочку» на вирубку до від’їзду колишніх господарів, так сказати зглянувся над почуттями Любові Раневської.
Справжній трагізм у п’єсі в тому, що під час всіх цих термінових зборах, при від’їзді, забувають забрати з собою людину. Їм виявляється старий і вірний слуга Фірс. Коли він спускається в порожній зал і виявляє, що всі двері закриті, старець, раптом усвідомлює, що сталося. Але чоловік просто вирішує почекати, поки за ним повернуться. Старому слузі складно визнати те, що його разом з садом кинули гинути. У ньому перестали потребувати, як і в зростаючих деревах, які колись давали великі врожаї ягід.
