Віктор Петрович Астаф’єв відомий як автор творів на військову тему. Але повість «Цар-риба», що вийшла з-під його пера і описує сувору сільську реальність, також не залишає нікого байдужим. Взагалі автор завжди відрізнявся тим, що зображував дійсність правдиво і чесно, буквально в двох міліметрах від цензурного обмеження. Така повість, короткий зміст якої ми сьогодні презентуємо.
Для початку слід зазначити, що «Цар-риба» – центральний твір збірки з однойменною назвою. До його складу входить 12 творів. Тематика всіх – природа і людина в їх тісному взаємозв’язку. Є й дрібні складові – у збірнику підняті філософські, екологічні, моральні та соціальні проблеми. У своїй книзі Астаф’єв дотримується такої думки, що нічого не може зникнути, не залишивши після себе сліду.
А повість він починає з опису головного героя – Игнатьича. Що це за людина? Серед односельців він користується заслуженою повагою. І причин цьому кілька. По-перше, він вправний рибалка, по-друге, завжди прийде на допомогу, якщо не ділом, то простим і добрим радою, по-третє, цю людину відрізняє світлий розум і кмітливість.
Що стосується матеріального становища Игнатьича, то він зажиточен. До всіх господарських справах підходить розумно, тому, напевно, все у нього добре виходить.
Але ось є все ж в характері Игнатьича і недоліки. При всьому його безкорисливість і бажання прийти на допомогу будь-кому і кожному, немає в основі його вчинків щирості. І відносини з рідним братом зовсім не складаються.
А от у всьому, що стосується рибної ловлі, у Игнатьича відмінно виходить. І його завжди супроводжує удача. Хоча, що говорити, цій людині не займати уміння, воно прийшло разом з багатим досвідом. Та й чуття ніколи не підводить. Сумно лише те, що Игнатьич шкодить природі, займаючись браконьєрством, тобто всі свої здібності він спрямовує не на благо, а на шкоду.
Що ж рухає цією людиною? Адже він чудово розуміє незаконність своїх дій і боїться потрапити в руки рибнагляду, адже тоді про його порі дізнаються всі в окрузі. Виявляється, пояснення таким діям є. Усім виною горезвісна жадібність. Игнатьич ловить багато риби, набагато більше, ніж було б потрібно йому одному. Ним керує жадоба наживи. Мати якомога більше з улову за будь-яку ціну – ось мета цієї людини. В кінцевому підсумку це прагнення і стає фатальним при зустрічі Игнатьича з цар-рибою.
Що ж це за риба така цікава? Почнемо з опису її зовнішності. Всім своїм виглядом вона нагадувала доісторичного ящера. Очі холодні і злі без очей і без вій. Десь далеко в їх глибині ховалася таємниця, яка манила до себе. Але вражають не тільки очі риби. Виріс, як виражається Игнатьич, на одних козявках осетер був небувалих розмірів. Про таке явище зазвичай кажуть, що це загадка природи. Игнатьич відчуває змішані почуття при зустрічі з незвичайною рибою, але все ж її вигляд вселяє йому побоювання, досвідчений рибак розуміє, що не зможе впоратися з чудовиськом.
Перша рятувальна думка, що прийшла в голову Игнатьичу, – покликати підмогу в особі брата і механіка. Але знову верх над усіма почуттями взяла жадібність. Рибак не захотів ділити таку здобич. В голові билося тільки одне: з цього осетра можна взяти два відра лише ікри. Невже ж і її теж потрібно буде поділити між усіма?
Игнатьич плутається у своїх почуттях і відчуттях, звичайне прояв жалості він визнає за азарт. Голос розуму заглушається. Рибак вже більше не може ні про що думати.
Щоб бути абсолютно правдивими, треба все-таки сказати, що не тільки нажива була причиною такої поведінки Игнатьича. Свою роль зіграло і те, що цей чоловік не був простим рибалкою. Завзятість і успішність дозволили спробувати свої сили. Таке буває раз у житті. І це сталося не з кимось, а з ним, з Игнатьичем. Так чому ми не спробувати поборотися з таємничою істотою. Була – не була! Рибак зважився! І вдарив сокирищем в самий лоб величезної рибини. Але не тут-то було.
У результаті всіх маніпуляцій Игнатьич опинився у воді, причому його обплутали власні ж гачки. Але не його одного. А разом з тим самим осетром. В якій небезпечній пастці виявився невдалий рибак, підштовхуваний жагою наживи! Тепер Игнатьич з усією ясністю розуміє, що ця риба йому не піддасться. Так, напевно, він розумів це з самого початку, але жадібність затьмарила розум. Тепер же у людини і риби одна доля. Їх чекає неминуча загибель.
Игнатьич дуже хоче жити. Він рветься, сподіваючись на порятунок. Відчай заволодіває рибаком. Він навіть намагається заговорити з рибою, яка привела його до цього жалюгідного стану. Жага життя грає дивну жарт з Игнатьичем: він позбавляється гордості. На всю силу легенів він намагається докричатися до брата, покликати на допомогу.
Передчуття наближення загибелі вселяє в головного героя жах. Ще й риба тулиться до нього своїм холодним боком. Игнатьич перебуває в цій паніці. Він вже не сподівається на порятунок. І тут раптом перед його уявним поглядом починають пропливати спогади: дитячі роки, юність, зрілість. А потім в голові починає битися одна-єдина думка: це все через браконьєрство. Він зробив багато зла, його погані вчинки, а навіть точніше проступки, привели його в крижану воду. Совість рибака послужливо підказує йому і ще один гріх: наруга над почуттями нареченої. Це все не має виправдання. І ось прийшло покарання. Пора відповідати за вчинене.
І тут герой згадує про Бога і звертається до нього. Игнатьич просить розвести їх з рибою, звільнити його від неї, випустити осетра на вільну волю. Крім цього, рибак просить вибачення у дівчини Глаші, якої завдав таку образу.
Слова Игнатьича почуті. Його щире каяття винагороджено. Риба звільняється від тримають її гачків і виривається на свободу. І ось її вже навіть не видно в водної гладі. Игнтьичу відразу стає легко і добре, не тільки в тілі, але й в душі. Рибак розуміє ,що природа пробачила його, вона дала йому ще один шанс.
