Аналіз вірша Тютчева «Silentium!»

Федір Тютчев був відомим дипломатом і активним державним діячем. Написання віршів було всього лише його хобі, за допомогою якого він намагався виховати свій внутрішній світ. Лише після умовлянь одного по службі, Тютчев вирішується на друк своїх перших віршованих робіт в газеті. У число таких робіт увійшло вірш «Silentium!», що у перекладі означає «Мовчи».

Дана робота була досить особиста для поета, тому, він неодноразово переробляв її перед тим, як опублікувати в газеті. Творча робота побачила світ у 1830 році, але, літературні критики вважають, що була створена вона набагато раніше.

Поштовхом до написання цього вірша стала одруження Тютчева. Молодий чоловік був надзвичайно щасливий, він шалено любив свою дружину. Але, якась незрозуміла тривога постійно закрадалася в душі. Щоб відвернути свої думки, автор і створює «Silentium!».

Початок вірша досить незвично. Автор наказує мовчати, не говорити ні про що. Він вважає, що, тільки вкриваючи і тая своє щастя від навколишнього світу, можна зберегти і захистити його.

Ким же був другий герой, з яким автор веде розмову? Спочатку дослідники вважали, що ним була його дружина – Елеонора. Але, свої початкові віршовані роботи Федір Тютчев не збирався показувати громадськості, отже, він звертався до самого себе. З такого мироубеждения, читач розуміє, що автор чогось боїться, чого-то уникає. По його розумінню, всі думки в голові людини виникають з допомогою божественної сили, а слова може підслухати диявол. Тому, щоб не втратити своє щастя, треба мовчати.

Якщо порівняти історичні події, під час яких Тютчев створює свою роботу, то момент її написання збігається з одруженням автора. За такий життєвий подарунок поет шалено вдячний долі. Він боїться зруйнувати сімейну ідилію, тому і наказує собі мовчати і слухати.

Дивіться також:  Аналіз вірша Тютчева «З галявини шуліка піднявся...»

І такі побоювання не були марними. Автор немов передбачав те, що вічного щастя не буває. Під час катастрофи пароплава, на якому була Елеонора, дружина Тютчева помирає на його руках. Це було надзвичайним горем для поета і для закоханої людини.