Аналіз нарису «Звичайна земля» (повість «Мещерская сторона»)

У своєму нарисі «Звичайна земля», Паустовський зачіпає тему краси землі руської. Вона постає перед читачем в прекрасному і загадковому образі, саме в тому самому, як і сто років тому. Звичайно, зміни повсюдно є, але тільки не в цьому краї. Він так і залишився недоторканим «цивілізацією».

Тутешня природа, продовжує радувати місцевих. Ліси, річки, озера… Вони як би живуть своїм незалежним життям, не звертаючи уваги на різні обставини. У них немає нічого надприродного і в той же час вони надзвичайно прекрасні. Вони, безперечно, надихають поетів, письменників, фотографів і просто цінителів «прекрасного».

Автор висловлює не лише свою любов до цих місць, але ділиться власними враженнями з такою реалістичністю, що і читач сам починає свою подорож.

Видно, що сам Паустовський з трепетом ставиться до кожної дрібниці, листочка, деревця. Він називає землю «звичайної», але в той же час спростовує геть це «визначення», підносячи її читачеві дивним чином. Не даремно він порівнює її з картинами Левітана, враховуючи і те й інше мистецтвом.

Можливо завдяки його нарису, читач захоче з часом відвідати той таємничий край і на власні очі побачити все те, що автор показав на своїх сторінках. Таким чином, можна чудово відчути всю цілісність природи тутешніх місць.

А поки можна після прочитаного закрити очі і уявити всю незайману красу улюбленого письменником краю. І рівнини, і пагорби, і зарослі мохом лісові масиви. І ось воно! Незвичайне місце, на звичайній землі…

Люди все менше стали помічати, що відбувається навколо. Сучасний ритм життя не дає жодного шансу побути наодинці з природою, і подивитися на сьогодення, не рукотворне, якщо не задаватися відповідною метою. А між тим, саме це необхідно людині. Він повинен збагачуватися не тільки фінансово, але і духовно.

Дивіться також:  Чому казка Паустовського названа «Теплий хліб»?

Природа допомагає. Вона відкриває очі на багато речей, змушує по-іншому поглянути на ситуацію. Вона ділиться своєю красою, і між тим, що показує реальність. Останнім часом ліси стали знищуватися, найчастіше для розвитку інфраструктур. Навколишнє середовище плаче. Однак ці сльози не всім зрозумілі.

Люди перестали звертати увагу на важливі речі. Мала батьківщина забувається, всі їдуть у великі міста за «щастям» і красивим життям. Дерева безжально вирубуються, а села і інші маленькі сільця йдуть у небуття. Тільки природа залишається на своєму місці. Вона показує сталість і «непідкупність». Люди повинні прислухатися і усвідомити своє істинне призначення. І тоді настане лад і гармонія із зовнішньою та внутрішньою середовищем.

Автор у свій нарис вклав частинку душі. Він сподівався на те, що надалі, рано чи пізно ситуація в світі має зміниться в кращу сторону. Люди почнуть бачити і цінувати те, що природа створювала століттями.

«Звичайна земля» залишиться назавжди у свідомості читача. Нарис наскрізь просякнутий любов’ю таких «патріотів» і цінителів краси, і тому сам край – буде жити й радувати вічно!