В 1946 році вийшла приголомшливий твір Бориса Польового «Повість про справжню людину». Що ж так вразило не тільки радянський світ, але і зарубіжний? Повість дивно точно зачіпає струни людської душі, показуючи нам, що найважливішим є людське життя, за яку потрібно боротися до останнього, головне, щоб людина знала, заради чого він хоче вижити. Незважаючи на те, що книга вийшла досить давно, вона досі вчить нас героїзму і віру в себе.
У чому сенс назви? Ключовим тут є словосполучення – справжній чоловік. Автор показує, що просто народитися людиною не достатньо, потрібно ще заслужити звання справжнього. Головний герой повісті має спочатку передумови до героїзму, однак і він проходить нелегкий шлях до становлення людиною з високими моральними якостями.
Борис Польовий задумав написати повість після спілкування з льотчиком Олексієм Маресьевым, з якими його звела доля під час роботи військовим кореспондентом. Цей відважний чоловік відразу привернув увагу письменника, але вразила його ось яка деталь – у льотчика були ампутовані ноги, але він навчився ходити на протезах для того, щоб повернутися на війну і продовжувати боротися з ворогами. Польовий побачив в цій людині справжнього героя і борця за життя. Саме такими якостями та повинен володіти справжній чоловік!
Створюючи художній образ головного героя, автор взяв за основу долю і характер реального льотчика-героя Олексія Маресьєва. Однак він змінив у його прізвища одну букву, адже повість замислювалася, як художній, а не документальний. Так на сторінках книги виник льотчик за прізвищем Мересьев. За допомогою таланту і правдивої історії письменник став відомий, а книга досі хвилює світ.
Письменник показує, як доля випробовує головного героя, немов перевіряючи на міцність його якості. Повість починається з того, як льотчик падає в лісову гущавину після битви з ворогами. Він розуміє, що залишився живий, але труднощі тільки починаються. Герой чує біля себе чиєсь страшне дихання і припускає, що це німець, але виявляється, що перед ним був голодний ведмідь. Вже тоді можна було здатися звичайній людині, але не таким був Мересьев. Він зібрався з силами і в підходящий момент вистрілив у звіра. Спробувавши встати на ноги, герой зрозумів, що його ступні пошкоджені. Кожен крок йому заподіював біль, але не йти було не можна. Льотчик розумів, що тільки він сам може наразі допомогти собі вижити. Тому, зібравши всю силу волі, він йшов вперед, а коли ноги розпухли, то повз.
Автор показує, що льотчик не вижив тільки завдяки звичайному почуттю самозбереження, але і велике бажання повернутися на фронт і продовжувати боротися з ворогом. Саме це робить його справжньою людиною.
У назві йдеться про справжню людину узагальнено, незважаючи на велику роль центрального героя Мересьева. Крім нього в книзі діють і інші справжні люди – це партизани, які допомогли герою, це і комісар Воробйов, який навчив Мересьева не здаватися. Таким чином, повість Бориса Польового – це гімн цим людям, які живуть не тільки заради себе, але заради інших.
