Розповідь Паустовського «Телеграма» – це сумна, але повчальна історія. Автор нагадує нам, що час швидкоплинний, і не можна відкладати «на потім» спілкування з рідними людьми. Головна проблема в оповіданні – взаємини матері і дочки. Літня жінка Катерина Петрівна живе в глухому селі, а дочка Настя поїхала в Ленінград. Вона давно вже не відвідувала матір і дуже рідко пише листи. Єдине нагадування – це конверти з грошима, які раз у кілька місяців висилає дочку. Так, це теж турбота, але не це потрібно було самотньої жінки. Вона приймала ці конверти в надії побачити там хоч пару рядків від Насті, їй навіть здавалося, що гроші пахнуть її парфумами.
Катерина Петрівна нудьгувала по дочки, але вона не приїжджала. Автор вводить у сюжет інші образи дочок, щоб порівняти з образом Насті. По-перше, це образ самої Катерини Петрівни, яка не покинула рідний дім, так як його побудував її батько. Висновок – вона віддана дочка, для якої важливо зберегти пам’ять про батька, відомого художника. По-друге, образ молодої вчительки, яка з-за ситуації Катерини Петрівни згадала і про свою матір, і тому їй стало шкода головну героїню. По-третє, це образ Манюшки. Її образ розглянемо більш докладно.
Манюшка – сусідська дівчинка, дочка шевця з колгоспу. Вона часто відвідувала Катерину Петрівну і допомагала їй: приносила воду з колодязя, мила підлоги, ставила самовар. По суті, вона виконувала обов’язки її доньки Насті.
Манюшка – проста малограмотна дівчинка, але у неї велике серце. Вона не зобов’язана допомагати по дому чужій людині, але робить з високих мотивів. Дівчинка не вичитала це в розумних книжках, а просто бачила, що людина в біді – значить треба йому допомогти. Хоча у неї був моральний наставник – такий же простий, але добрий дядько Тихін. Саме він її наставляє у ситуації з Катериною Петрівною і каже: «плати за добро добром, не будь пустельгою».
Манюшка не просто допомагає по господарству, але і намагається розважити стареньку. Так, її мова не грамотна і не настільки гарна, але її наміри чисті. Катерина Петрівна вдячна дівчинці за теплоту і завжди намагалася їй відплатити добром – дарувала їй свої старі красиві дрібнички.
Коли головної героїні стало зовсім погано, дівчинка не відходила від неї шість днів, спала на старому дивані. Саме Манюшка віднесла останній лист для Насті на пошту. Проте відповіді не було, і «жерстяна порожнеча» ящика нагадувала дівчинку порожнечу на душі в старої жінки, яку їй було дуже шкода. Манюшка – чутливий маленький чоловічок, який уже в свої роки розуміє, що таке бути справжнім людиною. Вона не повторить помилку Насті. А саме в цьому головний задум розповіді. Автор хотів, щоб люди задумалися, поки не пізно, і стали уважніше ставитися до своїх близьких, піклуватися про свою родину, друзів.
