Віршована робота Федора Тютчева «Море і скелі» було своєрідною відповіддю на події, які відбувалися в Європі в 1848 році. Саме в цей час по європейських країнах прокотилася хвиля революційних рухів, які прагнули домогтися розширення цивільних свобод і прав людини.
Автор доволі негативно поставився до таких подій. На тлі емоційного вибуху він і створив свою творчу роботу. У віршованих рядках Тютчев особливо не церемонився, не вибирав вирази. Він називав революційні хвилі ні чим іншим, як народної дуром. Поет писав про те, що це пекельна сила наштовхує людину на такі вчинки, на такі рішення.
Кручею, то є перешкодою, в такому взволновавшемся море є саме Росія. Тільки його родина змогла встояти перед «весною народів», тобто перед великим революційним рухом в Європі.
Тютчев пише про велетня, який витримує всі припливи хвиль і відкидає їх назад, розбиваючи об скелі.
В останній рядках віршованій роботи, автор зауважує, що треба лише трохи почекати і все заспокоїтися, буря стихне сама собою.
Багато сучасники бачать у вірш «Море і скеля» лише опис пейзажної лірики, без жодного політичного сенсу. А все завдяки таланту й майстерності автора, який так вміло відтворив картину морської стихії.
Після вивчення багатьох творчих робіт Федора Тютчева, я зрозумів одну їх схожу особливості. У підтексті віршів пейзажної лірики є тонкий натяк на публіцистичні події, які відбуваються в його рідній країні і в усьому світі.
