Грандіозна зміна, яке подарував імператор Олександр II, зробивши селян вільними, принесло зовсім не той результат, який очікувався. Громадяни, які мали хоч малу освіту, змогли відразу побачити всі негативні сторони скасування кріпосного права. Та й сам простий люд був не в захваті прийнятих змін. Та свобода, про яку голосно говорили, була зовсім безрадісною і в багатьох випадках зробила становище селянина ще гіршим.
Звичайно ж, затятий захисник людей, прихильник соціальних меньшин, Микола Некрасов не залишився в стороні після таких радикальних змін. Поет створює вірш, схоже на відгук про те, що трапилося.
Вперше дана робота була опублікована лише в 1869 році, хоч писалися віршовані рядки відразу ж після прийняття маніфесту, на вісім років раніше. Микола Олексійович висловив критику по відношенню до з’явилася реформу. Спостерігаючи за простим народом, за сільськими жителями, очевидний результат став відразу ж видно.
На початку віршованої роботи головний герой висловлює радість, захват від того, що сталося. Він зі спокійною душею їде по рівнині, спостерігає за дітьми, яким вдалося народитися вже вільними і незалежними. Однак далі ритм вірш набуває менш яскраві фарби. Герой розуміє, що замість кріпаків будуть придумані інші назви таких же залежних і принижених людей.
Некрасов, не опускаючи рук, намагається закінчити свій вірш на позитивній хвилі, мріючи про те, що вільній людині буде все-таки легше знайти себе і влаштувати свою долю на рідних землях.
Багато критики засуджували обурення Некрасова. Вони називали його погляди застарілими. Адже як можна знову-таки складати вірші про принижених і бідних, якщо кріпосного права більше не існує. Тільки от поет, наближений до простого народу, бачив і розумів ситуацію зсередини. У журналі «Современник» він неодноразово намагався показати приклад того, що селяни, отримавши уявну свободу, потрапляли в ще більшу залежність.
