Аналіз поетичної збірки Бальмонта «Жар-птиця. Сопілка словянина»

Костянтин Бальмонт – одне з перших імен, що прогриміли в російському символізмі XX століття. Цей поет відомий як творець численних віршів, перекладів, есе, статей з теорії мистецтва. Майже ціле десятиліття Бальмонт панував над російською поезією. У кожному своєму прояві – слові, кроці, жесті, погляді – це індивідуаліст не просто схожий на поета, — він сам є поет від природи, перед яким, за його ж словами, інші поети – предтечі.

Як істинний символіст, Бальмонт, насамперед, мислитель. Возноситься над дійсністю, він наповнює кожну нову поетичну рядок натхненною мрією, мрія обростає символом, символ – спосіб, образ – вселенської філософією. Бальмонт Бог у символізмі, на тлі якого багатьом поетам доводилося відстоювати своє місце на літературній арені двадцятого століття. Текст за текстом, збірку за збіркою він, немов харчуючись енергією власної літературної слави, нарощує свій успіх у поціновувачів поетичного слова. Так було в період з 1894 по 1906 років – часу заслуженою популярністю в читача. А далі… явився світові новий поетичний збірник під парадоксальним назвою «Жар-птиця. Сопілка слов’янина», став особливою, неповторною сторінкою у творчій біографії Бальмонта.

Бальмонтовские вірші різноманітні, як і сам автор, химерно поєднував у своєму характері привабливу дитячу безпосередність і отпугивающую бесовщинку, вишукане холодну акторство і лавину тріпотливих почуттів, вроджену інтелігентність і майданної зухвалість. І немає, мабуть, іншого людини, так щиро упоенного власним талантом. Бальмонт осмілився проголосити себе основоположником слов’янського ліричного самосвідомості, яке, як він сам пише у своєму листі до Валерію Брюсову, в «Жар-птиці…» з’явилося вперше. Сьомий поетична збірка «Жар-птиця…» побачив світ у 1907 році завдяки видавництву «Скорпіон».

У цій книзі чути перегукування з неославянофильскими відгомонами в символізмі другої половини століття. Автора немов і приваблює, і відштовхує прагнення від символів до міфів, до бажаного проникнення в таємницю душі народної. А містичні безодні то розкривають перед ним свої обійми, то не приймають його. Вже відомі стежки в російському символізмі Бальмонта не приваблюють, і він починає пошуки свого Я-шляху в поезії. Його вірші не сплутати ні з чиїми іншими.

Дивіться також:  Аналіз вірша Бальмонта «Фантазія»

В «Жар-птиці…» автор визначає для самого себе складну задачу: за відомими уривками народних билин, змов, язичницьких міфів, як мозаїку, зібрати психологічний портрет стародавніх слов’ян з їх психологією і світоглядом. Бальмонт прагне до створення образу Нової Росії, в яку він свято вірив завжди. Вірив він і в те, що настане час свободи слов’янина, який із золотої узорной чаші стане насолоджуватися світлим медом позіі, стаючи ближче до істинного мистецтва. Натхненний народної ідеєю автор відправляє своє дітище в Москву, вірячи в успіх нового збірника.

Книга складається з чотирьох розділів: про народних замовляннях – «Ворожба», про слов’янських легендах і переказах – «Брижах глибинні», про російських билинах – «Жива вода», про язичницьких міфах слов’ян – «Тіні богів світлоокий». Кожен з розділів відкривається читачеві епіграфом, що представляє собою символ-знак у вигляді каменю – хризоліту, гірського кришталю, рубіна, смарагду. Їх чотири, і в цьому поет бачить символічну філософію і бажаний четверогласие.

Не обійшлося і без фольклорних коренів «Жар-птиці…» оповідей про родинний побут слов’янських предків, росіян стародавніх віршів Кірши Данилова, збірки Рибникова з текстами народних пісень. Сам образ «Жар-птиці» — казковий образ, що втілює в собі мрію народу про світле майбутнє і жарку слов’янську душу, гостинно відкриваються назустріч правді, вірі, любові і надії. Сопілка у Бальмонта не просто музичний інструмент, це символ з істинно слов’янським корінням, що відображає вроджений талант російського народу, причетного до розуміння справжнього мистецтва…

Такий був глибинний задум Бальмонта. Але відгуки корифеїв поезії виявилися гостинними: автора звинуватили в зайвій «причесанности» народних текстів, які Бальмонт зробив більш художніми на шкоду самобутності.

Таким чином, сьомий збірник, що відняв у автора багато душевних сил і втілив його мрію, в літературно-критичних колах був названий пародією на народну поезію і з’явився прикладом невдалого літературного експерименту талановитого поета-символіста.

Дивіться також:  Проблематика і стиль творів Бальмонта