Кожна дитина має потребу в батьках, в їх ласки і турботи. На жаль, не всім діти оповиті батьківським теплом. Статистика приголомшує кількістю сиріт, а скільки діток страждає від того, що їх батьки розлучаються, зловживають алкоголем. Хіба така дитина щасливий? Але не дарма ж кажуть, що «світ не без добрих людей». Часто любов таким дітям дають зовсім чужі люди, пояснюючи це тим, що «чужих дітей не буває». Що ж означає цей вислів?
Дитина – маленький, зовсім беззахисна людина, він не може протистояти світу, коли залишається з ним наодинці. Дорослі це чудово розуміють, тому поспішають на допомогу. При цьому дитину не сприймають, як чужого. Про нього піклуються, хвилюються, як про своє. Напевно, таке прийняття відбувається на рівні підсвідомості.
Розтлумачити згаданий вираз допоможуть приклади з літератури. Багато письменники оспівували людей, що приймають чужих дітей, як рідних. У повісті «Матір людська» Ст. Закруткін розповів історію жінки, якій довелося жити в часи війни. Криваві події забрали з собою життя її чоловіка і дитини. Марія залишилася одна. Село, де вона жила окупували німці. Лише Марії вдалося врятуватися.
Можна тільки уявити, наскільки важко вижити одній в зруйнованому селі. Але Марія твердо вирішила, що зможе і це, адже під серцем носила ще однієї дитини. Якось взимку у двері жінки хтось постукав. Коли вона вийшла, побачила сімох дітей. Марія прихистила сиріток, хоч і розуміла, наскільки важко їй буде прогодувати їх. Героїня виховувала цих дітей, як своїх, і вони теж відповіли їй щирою любов’ю.
У часи війни такі випадки не були рідкістю. Багато діти залишалися сиротами, але знаходилися люди, готові подарувати їм любов і турботу. Адже кожен розумів, що на місці цієї дитини могло б виявитися його чадо.
Ще один герой, якому хочеться звернутися, розкриваючи поставлене питання, – Андрій Соколов з розповіді М. Шолохова «Доля людини». Чоловік повною мірою відчув, що таке війна: був поранений, потрапив у полон, втратив дружину і сина. Коли Андрія демобілізували, він поїхав до фронтовому другу в Урюпинск. Якось біля чайної герой познайомився з безпритульним хлопчиком Іванком. Соколов не зміг залишити дитину одну. Одного разу герой сказав Ванюшке, що він його батько. Так він усиновив дитину.
У повісті М. Шолохова також бачимо підтвердження того, що «чужих дітей не буває». Андрій Соколов міг би так і прожити на самоті, думаючи тільки про себе і про загиблих дружини і сина. Але чоловік не залишив чужого хлопчину напризволяще. Він прийняв його, як сина. Думаю, і в душі він відчував якусь родинний зв’язок з дитиною.
Таким чином, вислів «чужих дітей не буває» тлумачиться дуже просто: бачачи в дитячих очах надію, тугу, потребу в пещенні, дорослі не можуть залишити дитину без допомоги, сприймають його в такі моменти, як рідного.
