Дата заснування: 1938.
Жанр: оповідь.
Тема: добрі справи і віра в диво.
Ідея: працьовитість, доброта і безкорисливість обов’язково будуть винагороджені. Хто допомагає людям, у того і свої бажання збуваються.
Проблематика. Людині погано одному, для щастя потрібна родина і друзі.
Основні герої: дід Кокованя; Даренка – його вихованка; кішка Муренка.
Сюжет. Дід Кокованя був самотній, і надумав він пригріти якого-небудь сирітку. На його розпитування сусіди вказали на одну велику сім’ю, в якій є сирітка, так живеться їй туго: зайвий рот не потрібен, шматком докоряють. Віддадуть господарі дівчинку легко.
Прийшов в цю сім’ю Кокованя — хата повним повно хлопців, а біля грубки — дівчинонько худенька, гладить таку ж худу кішку. А від муркотання кішки по всій хаті розноситься. Така дзвінка кішка! Господиня зраділа, коли дізналася, навіщо Кокованя завітав. А Даренка поцікавилася у діда, хто він такий. Він їй відповів, що влітку з піску золотко намиває, а взимку за одним козлом ганяється, та все ніяк побачити не може. Козлик цей особливий, стріляти він у нього ніколи не буде. Даренка про нього пізніше дізнається.
Стали жити-поживати Кокованя і Даренка з Муренкой разом. Піде дід на роботу з ранку, А Даренка в хаті прибере, юшку з кашею зварить. Муренка тим часом мишей ловить. Ввечері всі зберуться, і добре їм.
Дід Кокованя розповідав Даренке всякі небилиці та різні цікаві історії. Даренка рада була слухати діда і вірила у всі його казки. А найбільше їй подобалась історія про лісового козлика. Козлик той невеликий, тонкі ніжки, головка легка і завжди прикрашена каймою в п’ять гілок, і взимку, і влітку. А головне — на правій передній ніжці його срібне копитце. Як ударить він цим копитцем, так дорогоцінний камінь на тому місці з’явиться. Вже дуже хочеться Коковане подивитися на таке диво, але ніяк не може зустріти Срібне копитце.
З настанням зими Кокованя завжди йшов у ліс полювати, на зимовище. Був у нього в лісі хороший балаган. Але в цю зиму він був спантеличений, ка залишити маленьку Даренку одну в будинку? Але дівчинка сама просилася в ліс, мріяла там побачити Срібне копитце, навіть мотузку припасла, щоб зловити козлика. Упросила Даренка дідуся, взяв він її з собою, а за ними і Муренка побігла.
Жили вони втрьох в балагані. Втрьох, звичайно, веселіше. Кокованя в цю зиму вдало полював. Козлятини багато насолив, без коня і не повезти. На завод б за конем сходити, та хіба одну дівчинку в глушині залишиш? Але Даренка сама наполягла, щоб дід за конем пішов і заспокоїла його, що боятися їй нічого: балаган міцний, вовкам її не дістати.
Удвох з Муренкой в балагані і залишилися. Стемніло. Дивиться дівчинка в віконце, а від лісі щось грудочкою котиться. Подкатилось ближче, і бачить вона козлика легконогого з ріжками в п’ять гілочок. Вибігла — а його вже й немає.
Другий вночі чує дівчинка, рівно хтось по стінці процокотів, потім інший, потім з усіх боків постукувати стало. Вибігла на двір і раптом побачила того козлика, з ріжками на п’ять гілок. Стала вона його кликати, як домашнього козлика. Розсміявся козел і втік.
Ось вже і третя ніч, Кокованя ще не повернувся, та й Муренки де-то немає. До сліз засмутилася Даренка. Вискочила вона з балагану шукати Муренку і бачить, Муренка з козлом наче розмовляють: обидва один перед одним сидять і головами похитують. Потім козлик з Муренкой стали бігати, а козлик зупинявся так ніжкою бив. Після повернулися вони до балагану, козлик застрибнув на дах та як почав копитцем бити, тільки іскри виблискували. А це камені дорогоцінні всіх кольорів.
Тут і Кокованя здався. Дивиться він на свій балаган і дізнатися не може: переливається будиночок різнокольоровими вогнями. А на даху козел б’є невтомно копитцем і камені сипле.
Муренка раптом теж на дах схопилася, мяукнула, і як не бувало їх — зникли з виду та Муренка, і Срібне копитце. Кокованя тут же полшапки камінчиків набрав. Даренка вмовила діда більше не збирати, залишити красу, щоб завтра ще надивитися. А за ніч снігом все покрила. Пробували вони під снігом шукати, та нічого не знайшли. Так їм досить було, що в шапку набрали.
А на тому місці, де Срібне копитце проскакав, знаходили люди зелені камінчики — хризоліти.
Відгук про твір. Читати ця розповідь — насолода. Момент, що викликає захват, — це Срібне копитце, вибиває на даху дорогоцінні каміння. Добре, що герої не загребли все з жадібністю. Це було б вже надмірністю.
