Мистецтвом називають відтворення реальності за допомогою художніх образів. Також це поняття вживають, говорячи про майстерність або знання своєї справи. Частенько можна почути вислів «справжнє мистецтво». Напрошується питання, хіба мистецтво може бути фальшивим, підробкою? Щоб дати відповідь, треба зрозуміти, що таке справжнє мистецтво.
Я вважаю, що справжнім витвором мистецтва можна назвати тільки те, що йде від душі людини. Якщо почитати спогади творчих людей про те, як вони створювали свої найкращі твори, можна помітити цікаву закономірність: більшість шедеврів здавалися їм зумовлено вищими силами. Саме ці твори, як правило, сьогодні вважаються класикою.
Справжнє мистецтво не тільки йде від душі, але і здатне впливати на внутрішній світ інших людей. Не дарма в літературі, театрі, кінематографі є твори, які допомагають зрозуміти себе або оточуючих, мотивують або остерігають. Під час читання або перегляду таких творів здається, що звучать найтонші струни душі. Їх відгомін ще довго залишається в підсвідомості. А наскільки науково доведених фактів, що стосуються класичної музики: твори Баха, наприклад, підвищують інтелект, а Бетховена – очищають душу, приносять заспокоєння.
А що ж таке несправжнє мистецтво? Це те, що пишеться заради грошей, на замовлення. Згадаймо початок ХХ століття. Багато письменників співали дифірамби революцій, колективізації, індустріалізації. І що ж сталося з їх творіннями? Вони затерлися часом. Залишилися в тих же роках, в яких були написані.
Зробити висновки про справжнє і несправжнє мистецтві допоможе і література. Ця проблема відбилася у багатьох творах вітчизняних і зарубіжних авторів. Кілька героїв роману М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» – діячі мистецтва. У перших епізодах читач знайомиться з Михайлом Олександровичем Берліозом головою МАССОЛИТА, редактором художнього журналу і поетом Бездомним. Ці люди працюють в догоду владі. Редактор замовляє поетові твори на антирелігійні теми і той виконує завдання. Пише Бездомний без натхнення, зате швидко. Поетові не дороги його творіння, тому він без опору і жалості переписує їх заново, коли редактору щось не подобається. Хіба це можна назвати мистецтвом? Це, швидше, конвеєр замовних думок. Фрази подібних творів порожні, адже самі автори ледь вірять в них.
Протилежність Бездомного – Майстер. Це історик, поліглот. Життя надала йому щасливий випадок займатися улюбленою справою. Майстер виграв велику суму грошей в лотереї, завдяки чому зміг зняти невелику квартирку і присвятити себе створенню роману про Понтія Пілата і Ієшуа Га-Ноцрі. Коли чоловіка називали письменником, він наполягав на тому, що є все-таки майстром. Професійні літератори розкритикували його творіння, Майстри почали цькувати. Чоловік не відмовився від своїх ідей, хоч сам роман спробував спалити. Насправді, роман був непоганий, а крику літераторів пояснюється особливостями епохи.
Цей приклад показує, що справжнє мистецтво не підвладне історичним подіям, переконання оточуючих, а ще такі твори нетлінні. Не дарма, в романі є вислів: «Рукописи не горять».
Можна зробити висновок, що справжнє мистецтво – це те, що створюється добровільно і є містком від однієї душі до інших.
