У філософських словниках совість прийнято позначати як моральну категорію, що дозволяє безпомилково відрізняти погане від доброго. Звідки береться ця безпомилковість?
Совість дана кожній людині від народження. Людина будь-якої національності наділений цим почуттям. Це підтверджується тим, що всі народи дотримуються якісь моральні правила. В будь-якому народі не прийнято ображати молодших, слабких, а повага до старших скрізь вважається ознакою хорошого тону. Ці правила диктуються людям голосом совісті.
Коли ми здійснюємо якийсь непристойний вчинок, робимо щось неправильно, голос совісті турбує нас і не дає нам спокою, поки ми не виправимо ситуацію. І цей голос діє в наших інтересах, щоб подальша наша життя не була затьмарена свідомістю за собою поганого вчинку. А адже як легко жити з чистою совістю! Не завжди просто жити по совісті, але коли це вдається, то на душі спокійно. А це дорогого коштує.
Проте, якщо порахувати для себе зручним не помічати голосу совісті, то з часом вона замовкає. Звідки беруться досвідчені злочинці? Заглохшая совість не нагадує їм про себе, і їх чорні справи ростуть, як сніжний ком.
Якщо звернутися до етимології слова «совість», то воно сталося зі старослов’янської мови. В утворенні бере участь префікс з-(зі-) і дієслово звістку(відати, знати). Виходить: сведать, усвідомлювати. Людині дається знання, добре чи погано він надходить.
Іоанн Златоуст зазначав, що відмінність людей від безсловесних полягає в звеличенні перших розумом і вкладенням в людську природу пізнання добра і зла. Совість він називав достатнім керівництвом, а ситуацію, щоб хто-небудь був позбавлений її допомоги — неможливою.
За словами авви Дорофея, Бог при створенні людини всеял в нього якийсь Божественний помисли, просвіщає розум у розрізненні доброго і злого. І це називається совістю.
Ця чутливість совісті до добра і зла могла б єдино керувати людиною в його вчинках. Якби людська природа не ушкодилася, не знадобилися б жодні письмові закони. Але після гріхопадіння голос совісті людині стало чути не так виразно.
Однак у повсякденному житті ми на підсвідомому рівні більше сподіваємося на совість людини, ніж юридичні закони.
