Два герої Бикова Сотников і Рибак з двома різними долями, переплетеними в одну історію. Історію, над якою варто добре подумати і зробити висновок. В ній важко засуджувати чи виправдовувати людей, адже йде війна. Але війна часто віднімає не тільки людські життя, вона поневолює людей, змушуючи їх йти на крайні заходи. І все це заради існування, яке деколи вже безглуздо.
Сотников, ще з дитинства мріяв тримати в руках зброю. Його ідеалом став батько, який був «червоним командиром.
І все ж Сотників молодший вирішує стати вчителем. Після призову в армію, він став набиратися досвіду в «військовому справі». Незабаром, у нерівному бою, загін під керівництвом Сотникова був розбитий окупантами, а сам командир потрапив у полон, з якого згодом чоловікові, все ж вдалося втекти. Так Сотників потрапляє в партизанський рух, де всіляко намагається доставити ворогові найбільшої шкоди.
Рибак спочатку був старшиною в загоні. Він був досвідченим «воякою», однак навіть це не допомогло йому на війні. Чоловіка, як і багатьох в одному з боїв поранило. Після того, як рана зажила, Рибак, так само як і Сотників пішов у партизани. Чоловік не боявся труднощів. Він звик багато працювати, так як він виріс у простій сільській родині.
Напередодні завдання від командира Сотників сильно хворіє, однак він не відмовляється від наказу та відправляється з товаришем в село. Він дуже ослаб, до того ж під час зустрічі з поліцаями його сильно поранило.
Рибак не зміг залишити товариша помирати, так як був у відповіді за нього перед військовим начальством. Чоловікові, довелося повернутися і допомогти бойового товариша. Однак, він не розумів, чому той, у хворобливому стані, не відмовився від такої «місії».
А Сотников погодився тільки тому, що інші не змогли піти. Він переживав за товаришів, адже серед них були поранені. Вцілілі партизани були дуже втомленими і голодними, так як довго жили в щільному оточенні. Сотников чітко усвідомлював те, що потрібно терміново вживати дії, щоб їм допомогти. Адже пораненим солдатам, було набагато гірше, ніж йому.
Сотников ніколи б не пішов на компроміс з совістю і честю. Він жив одним почуттям обов’язку перед близькими, товаришами і вітчизною. І якби довелося вибирати смерть або залишитися жити, але допомагати фашистам, то вибір був очевидний. Тільки смерть.
Рибак ж був більш прагматичний свого бойового товариша. Він був готовий йти на будь-який компроміс, тільки б залишатися живим. Чоловік думав, що можна вибратися з будь-якої, навіть найскладнішої ситуації, тільки не з могили. Тому, він так чіплявся за життя і в останній момент погодився на співпрацю з поліцаями. Він сподівався втекти, при першому зручному випадку. Однак автор не дасть йому надалі ні втекти, ні вмерти. Чоловік справді буде покараний за свою зраду. Проте йому доведеться змиритися з тим, що трапилося.
Риторичним залишається питання про те, чи варто засуджувати Рибака. Так, він зрадив товаришів своїм вибором, так він проявив слабкість, піддавшись паніці, і дозволив страху заволодіти серцем. Але він не збирався прийняти свою поразку і до кінця залишатися з фашистами. Він намагався врятувати собі життя, не підозрюючи, що після повішення товариша, сам буде бажати собі смерті.
Сотников, до кінця залишався вірним своїм переконанням. Він не прийняв вибір Рибака і практично зненавидів колишнього товариша по службі. Чоловік зневажав наміри «партизана» залишитися в живих, заплативши таку високу ціну. Адже в його розумінні краще було вмерти, ніж «поховати» свою гідність живцем, і зрадити гаряче улюблену батьківщину.
З цими думками Сотників відштовхнув від себе «зрадника» і гордо ступив назустріч своїй смерті…
