У романі-епопеї «Війна і мир» Л. Н. Толстой описав життя всіх верств суспільства у вирі військових подій. Читач має можливість поміркувати над вчинками, як простих людей, так і великих полководців. Наполеон і Кутузов відомі кожному, в романі вони займають головні позиції практично з перших сторінок. Л. Н. Толстой створив образи на основі історичної правди, не дозволяючи собі прикрасити або очорнити героїв. У «Війні і світі» головнокомандувачі зображені крізь призму сприйняття солдатів, селян, представників вищих верств суспільства і, нарешті, самого Льва Миколайовича.
Роман-епопея охоплює битви росіян і французів з 1805 до 1812 року. З Наполеоном читач спочатку знайомиться заочно. Про великого полководця і імператора кажуть у вищих колах: у салоні Шерер, в будинку Болконских. Розмови про неї не вщухають і в солдатському колі. Наполеон славиться непереможним для всієї Європи.
А. Кутузов з’являється в окремих частинах роману. Думка про російського полководця зовсім не таке високе, як про Наполеона. Його лають і висміюють за очі, а то і зовсім забувають про нього. Василь Курагин прямо вказує на недоліки Кутузова. На його думку, це «людина, яка не може верхи сісти, засинає на раді», людина «самих поганих вдач».
Л. Н. Толстой не ідеалізує ні зовнішність А. Кутузова, ні Наполеона. Наполеона він коротко описує, коли той ще був худий, а це 1805 р. Більшість портретів зображає товстенькою невисокого чоловіка з «круглим животом», товстими плечима і «жирними стегнами». Привертає увагу вишуканий одяг полководця: синій мундир, білий жилет, маленька капелюх. Навколо себе головнокомандувач щедро роздавав запах одеколону. Така непримітна зовнішність, втім, не позбавила Наполеона рішучості і твердості, які виявлялися навіть в його кроках.
Портрет А.с Кутузова зібраний Л. Товстим з деталей: пухке обличчя, орлиний ніс, шрами на обличчі – свідки бойового шляху, що витекла очей, жирна шия і старечі руки. Ці характеристики малюють в уяві не дуже приємну картину, але все пом’якшується посмішкою полководця: «…обличчя його ставало все світліше і світліше від старечої лагідної посмішки, зірками морщившейся в кутах губ і очей…».
Образи російської та французької полководців контрастні, але перше враження, як кажуть, оманливе. Справжня сутність героїв розкривається в їх вчинках, ставленні до себе і оточуючих, військовій тактиці.
Наполеон Бонапарт – владний чоловік і самовдоволений. Він вважає, що всі повинні бути біля його ніг. Поєднання його самозакоханого характеру і особливостей зовнішності надають образу відтінку комічності. Імператор вважає війну своїм ремеслом, але про своїх солдатів дбає тільки, коли його з’їдає нудьга. Армія для нього – лише інструмент для захоплення земель, йому не шкода перетворювати людей на гарматне м’ясо, якщо таким способом вдасться досягти перемоги. Військову тактику він продумував, враховуючи лише свої погляди і пріоритети. Все це і зіграло незабаром злий жарт з великим маленькою людиною.
За знівечену зовнішністю А. Кутузова ховається неймовірно добра душа. Для солдатів він батько, адже намагається піклуватися про кожного. Полководець не ділить людей на чини, однаково звертається як з князями, так і з селянами. Він вміє прислухатися до думки інших. На радах більше слухає і погоджується з тим, кого вважає правим. З-за такої поведінки Кутузов здається пасивним. У веденні боїв він належить не стільки на себе, скільки на «силу духу» народу, а це те, чого так не вистачало Наполеону.
Образи Наполеона і А. Кутузова – дві протилежності, ключ до питання про перемоги і поразки в масштабних війнах.
