Віктор Астаф’єв – автор збірки оповідань «Цар-риба» – створив твір, що відбиває вічну тему взаємодії природи і людини.
Цікавим стане порівняння героя книги, Игнатьича, з героєм оповідання Хемінгуея «Старий і море», Сантьяго.
У двох цих персонажів є як спільні риси, так і відмінності.
Обидва героя з дитинства займаються рибальством, то це справа, якій вони присвятили життя, більше нічого іншого не вміють. Зате тут їм немає рівних! Вмілі рибалки точно знають, де закинути вудку або розставити мережі, щоб отримати добрячий улов. Не залишає героїв і успішність. Сантьяго випитує велику рибу-меч, а Зіновій Игнатьич стає володарем цієї цар-риби, величезного осетра.
Ось тільки утримати такий вилов не вдалося ні одному, ні іншому. На цьому схожість двох персонажів відомих авторів закінчується. Тепер прийшла пора перейти до відмінностей.
Сантьяго – людина смиренна, він не вступає в конфлікт з природою, ні з людьми. Життєвий шлях старого важкий і тернистий. Риболовля – не хобі, а засіб прожитку. Живе він один, дружина померла. Його будинок – це пальмова хатина. Бідний і нещасний, часом він страждає від голоду, якщо не вдається нічого зловити. Але Сантьяго не озлобляється душею. Від самотності він теж не страждає, йому вистачає спілкування з хлопчиком, адже саме цьому молодикові старий хоче передати всі свої знання і накопичений досвід.
Що стосується риби, то до неї герой відноситься як до свого товариша, розмовляє з нею, вважає розумним істотою. Його чиста й благородна душа навіть не думає про те, щоб завдати якоїсь шкоди природним багатствам. Герой гармонійний всередині себе, і це найголовніше. Він слабкий фізично, але не морально. Сильна воля до перемоги веде його по життю і не дає зламатися.
А ось герой Віктора Астаф’єва зовсім інший. Игнатьич виглядає позитивним, але якщо придивитися краще, то це думка оманливе. Він користується заслуженою повагою односельців, добрий господар, в усьому в нього порядок. Будинок – один з кращих в селищі, є значні заощадження. Игнатьич завжди готовий прийти на допомогу, не ділом, то хоч радою. Але доброю людиною, він не є.
Ніяк не поєднуються два різнопланових образу: трудяги і хапуги, адже Утробіна – удачливий браконьєр, який ловить рибу заради спортивного азарту і щоб в черговий раз довести, що саме він найкращий. До природних багатств він відноситься споживацьки і бере не стільки, скільки потрібно, а у сто крат більше. Ним керує жадібність і спрага наживи. Через неї він навіть попадається на власний гачок, намагаючись витягнути величезного осетра. Природа нещадно мстить тим, хто завдав їй болю. Ось і Игнатьич отримує за свої гріхи. Але герой, нарешті, розуміє, у чому був не правий, згадує дівчину Глашу, яку теж колись образив, і розкаюється. Игнатьич в кінці оповідання морально змінюється, на душі стає тихо і спокійно. Астаф’єв досяг своєї мети, він допоміг герою переродитися, зробив його чистіше і краще, повернув душу.
