Дата створення: 1943.
Жанр: оповідання.
Тема: вірність даному слову.
Ідея: вміння тримати слово — риса справжньої людини.
Проблематика. Безвідповідальність одних створює труднощі відповідальним людям.
Основні герої: хлопчик; оповідач.
Сюжет. Розповідь ведеться від особи оповідача.
Якось увечері він зайшов в один садок Василівського острова. При ньому була цікава книга, він читав і не помітив, як підступила темрява. Підходив час закриття саду, про що сповіщав дзвіночок сторожа. Раптом оповідач почув, що за кущами хтось тихо плаче.
Він пішов на плач і побачив, що біля будиночка, нагадував сторожку, гірко заливався сльозами хлопчик не більше восьми років. Поява незнайомої людини змусило його припинити плач. На питання, що трапилось, хлопчик не хотів відповідати нічого певного, але коли доросла людина спробував взяти відвести його з саду, він чинив опір, навідріз відмовився йти. На питання, чи не болить у нього що, він відповів негативно. Нарешті, хлопчина розповів про все. Якісь хлопці, більш старшого віку, призначили його у військовій грі сержантом. “Маршал” поставив його годинним і взяв з нього слово честі не залишати пост при пороховому складі, роль якого виконувала сторожка. Ці хлопчаки вже розбіглися по домівках, поїли і лежали в теплих ліжках, а забутий ними часовий так і не покинув пост. Маленькому сержантові теж хотілося додому, хотілося повечеряти і лягти в ліжко, але дане чесне слово не дозволяло піти.
Оповідач сам не міг допомогти хлопчикові в цій ситуації, тому що він був цивільний, адже виключно військовий, причому старше сержанта за званням, міг дозволити часовому покинути об’єкт, що охороняється. Але оповідачеві прийшла вірна думка знайти військового людини і привести на це місце. І ось, попросивши хлопчика почекати хвилинку, він кинувся на пошуки людини у формі.
Потрібен був лейтенант, але траплялися то хлопчаки-ремісники в чорних шинелях, схожих на флотські, то залізничник в красивій, але абсолютно марною в даному випадку шинелі. Оповідач вже зневірився і зібрався було повертатися, але раптом помітив на зупинці трамвая відповідну кашкет. Така кашкет захисного кольору могла належати тільки командиру.
Майор спочатку відмовлявся розуміти прохання якоїсь незнайомої людини. Пішов трамвай, у який він збирався ввійти, і це дуже роздратувало його. Коли, нарешті, військовий вник в склалися обставини, то охоче погодився допомогти. Підійшовши до саду, вони побачили, що сторож вже замикає ворота. Вони попросили його трохи почекати, пояснюючи, що в глибині саду знаходиться хлопчик.
А маленький часовий все так же стояв на колишньому місці і тихо плакав. Хлопчик був радий появі прийшли, але не зрушив з місця, поки майор як старший за званням не наказав йому. Тільки після цього хлопчик, взявши під козирок, залишив свій пост. Всі вони полегшено засміялися.
Вже за межами саду двоє дорослих людей обмінялися з хлопчиком рукостисканням. На пропозицію проводити його додому він відповів, що не потрібно, він не боїться, живе близько. Та хіба міг боятися темних вулиць і хуліганів хлопчик з такою стійкістю і вірністю слову? Цей хлопчик виросте і неодмінно стане дуже відповідальною людиною, на якого завжди можна покластися. Адже відомо, хто вірний слову в малому, той вірний слову і у великому. А хлопчик з дитинства засвоїв, що слово обов’язково треба стримати, навіть у грі.
Відгук про твір. Дуже повчальний розповідь, необхідний для дитячого читання. У дітей повинно виховуватися серйозне ставлення до цього слова. У сучасному житті, звичайно, складно уявити таку ситуацію. Батьків хлопчика притягли б до відповідальності: дитина без нагляду по темряві гуляє. З цим гуманізмом, всіляко угождающим плоті, немає справжнього чоловічого виховання.
