Микола Михайлович Ромадин (1903-1978) — художник радянської епохи, чудовий пейзажист. Популярність прийшла до нього саме завдяки пейзажам, в реалістичному зображенні яких прозирала вища божественна гармонія і краса. Відомі роботи Ромадіна — «Волга — руська річка», «Останній промінь», «Берендеїв ліс», «Перше цвітіння», «Верби в повінь», «Затоплений ліс», «Село Хмелівка» та інші картини.
Твір Миколи Михайловича «Керженец» (1946) досить популярно. Любив цю картину і сам художник. Надихнула його на роботу над «Керженцем» сама російська природа: річка, неспішно поточна серед російських лісів Заволжжя, густі ліси, галявини, луки. Для художника-пейзажиста такі місця привабливі, він більше за інших бачить їх чарівну красу.
На передньому плані картини — квітучі верби, підтоплені розливом річки. Вони відбиваються в воді, як в дзеркалі, зі своїм жовтим пухнастим кольором. Стоять у воді і інші дерева. По всьому видно, що настала весна. На задньому плані — протилежний берег, порослий лісом. Ліс всіх відтінків зеленого кольору немов подернут бузковим серпанком.
Центральна частина картини — це річка, що відображає всі фарби цвітіння, ніжну зелень листочків, темряву ялин, високе весняне небо і човен з двома людьми. Човен не одразу можна помітити, вона губиться на тлі відображення лісу. В ній пливуть рибалки. Один з них, стоячи править човном за допомогою жердини, інший — в сидячому положенні — зайнятий снастями. Вони в темному одязі, особи невиразні. Човен тихо пливе по воді річкової води, залишаючи світлий слід.
Люди тут другорядні, головна героїня картини — річка Керженец. В Керженці немає неосяжної широти Волги, він порівняно скромний по ширині і довжині, але сотні років він несе свої чисті води, годує і поїть людей, втамовує спрагу тварин і рослин, дає прохолоду в літню спеку, радує серця людей красою берегів і спокійним плином вод, в яких хлюпається сонце з хмарами. Керженец зображений як значуща частина могутньої природи, і в цьому його велич.
Фарби картини пронизливо ніжні. Зелене, жовте, бузкове, блакитне — все це не кричить, подано скромно, але створює враження тихої радості. Та й чи можна не радіти настала весни з її п’янким повітрям і довгими вечорами?
Від картини виходить спокій і умиротворення, вона налаштовує людину на споглядальний лад. В пейзаж Ромадіна хочеться просто вдивлятися, і немає бажання пускатися в розлогі роздуми. Так людина переймається красою картини і настроєм художника, сама ідея твору доходить до серця глядача, а потім раптом оформляється в хорошу думку.
Донести до людей своє бачення світу в картині — мета кожного художника. Микола Ромадин ставив благородну мету — показати рідну природу як одну з вищих цінностей. І йому це вдалося.
