Головною героїнею п’єси А. Н. Островського «Гроза» є Катерина. Критики відносять її образ до самим сильним і вольовим жіночим персонажам того часу. Відомі літератори називають Катерину промінцем світла в «темному царстві». Чому так? Та тому що ця дівчина не схожа на інших жителів міста Калинів, вона не має рівних у своєму прагнення до свободи, у своїй душевній чистоті і в своїх високих почуттях любові.
Знайомлячись з героїнею, ми розуміємо, що вона досить мрійлива натура. Ми часто натрапляємо на її роздуми про те, як чудово було б стати птахом або пурхати метеликом і з дерева на дерево, з квітки на квітку. Зворушує читача розповідь Катерини про своє дитинство, про життя в батьківському домі. Вона не знала бід і страждань, проводила вільні години в своєму улюбленому саду, милувалася квітами і раділа прекрасною життя. Вона вірила у Всевишнього і постійно проговаривала молитви до небес.
Потрапляючи у світ «темного царства», після свого заміжжя, дівчина опинилася наче в пеклі. Катерина постійно відчуває пригнічення Кабанихи, адже вона була не схожа на інших, покірних жертв садиби Кабанова і всього містечка.
З розвитком сюжету ми спостерігаємо за тим, як в душі такої чистої і невинної жінки зароджується глибоке і високе почуття – любов. Вона розуміє, що її внутрішній світ змінюється. Вона стає особистістю, яка здатна піти проти релігійних підвалин і наслідувати волі свого серця. Катерина відчуває справжні почуття любові до Бориса і віддається в його обійми. Вона зраджує своєму чоловікові Тихону і тим самим викликає гнів Кабанихи і іншого оточення. Її душевний гріх і запеклий ставлення оточуючих не залишають дівчині іншого виходу – вона закінчує своє життя самогубством. Головна героїня гине. Але, своїм вчинком вона завдає непоправної удар світу «темного царства», світу жорстокості, лицемірства, черствості, ненависті і злості.
Ось чому образ Катерини можна назвати справжнім променем світла в тій громадської темряві і беспроглядной глушині людських душ.
