Ігоря Сєверяніна можна віднести до трохи засновникам егофутуризму, який був відкритий в російській літературі. У своїх віршованих роботах, він досить багато уваги приділяв саме своєї персони і її опису. Він використовував численні епітети, якими прикрашав віршовані рядки. Також, Ігор Северянин досить критично міг описати як вади своєї особистості, так і недоліки інших людей. Звичайно, віршованих робіт на цю тематику не так вже й багато у творчій галереї поета. Одним з небагатьох є вірш «Не заздри другові».
Встановити особу та особу, якій було адресовано даний вірш, так і не вдалося. Деякі літературні критики припускають, що автор звертається сам до себе, тільки в третій особі. Він застерігає себе від помилок, які можна зробити, а після цього сильно шкодувати.
Можна припустити, що така заздрість виникла в душі поета по відношенню до свого вчителя – Костянтину Фофанову. Він домігся гарних результатів на літературному ґрунті, досяг гідного становища у суспільстві. Тому, Северянин неодноразово намагається погасити в собі такі підлі і низькі емоції, які зовсім не до лиця будь-якій людині.
Автор ніби звертається не тільки до себе, а й до оточуючих його людям. Він говорить про те, що кожен чоловік повинен йти своїм власним шляхом, не звертаючи уваги на успіхи і досягнення інших.
Ігор Северянин неодноразово підкреслює у своїх віршованих рядках, що у кожного з нас своя доля. На прикладі його вчителя, так і виходить. Виявляється, через кілька років, Фофанов помер від алкоголізму. Ні його творчий успіх, ні літературні досягнення не зупинили те, що повинно було трапитися. Тому, Северянин був безмежно радий такому одного, завдяки якому навчився керувати своїми емоціями і почуттями. Автор зрозумів, що не потрібно проявляти лише співчуття, коли твій товариш потребує. Набагато важливіше порадіти за одного в світлі і добрі годинник.
