Не всі знають, що пісня «Що шумиш, гойдаючись, тонка горобина» була написана В. Сурікова. Завдяки яскравим образам і плавному ритму вона швидко поширилася в народі. Сьогодні це народна пісня літературного походження. Вірш з’явилося в блокноті Івана Захаровича в 1864 р., коли поетові було всього 23 роки.
Тема твору – важкий тягар самотності. Автор показує, як важко жити «сиротинушкой», тим більше, коли знаєш, що десь є твоя споріднена душа. Також Іван Захарович демонструє значення підтримки близької людини.
Тема розвивається за допомогою символічних образів, запозичених з фольклору. Перша строфа написана від імені ліричного героя, що звертається до горобині. Горобина – головна героїня, яку слід тлумачити як самотньої людини, що страждає без підтримки спорідненої душі. Тонке дерево відверто розповідає про свою долю.
Горобина називає себе сиротою. У неї немає рідних, єдиний її співрозмовник – вітер. Проте він тільки слухає, але не поспішає ні втішити, ні підтримати бідолаху. Беззахисне деревце хилиться до землі. Горобина розповідає, що далеко від неї росте міцний, високий дуб. Він теж самотній. Героїня знає, що велетень міг би стати її захисником і другом. У той же час, вона розуміє, що перебратися до дуба не може, тому завершує монолог фрази, наповненої безнадією: «Знати, мені, сиротинке, вік однією гойдатися». Дуб теж символізує самотньої людини. Виходячи із змісту, образи горобини і дуба можна тлумачити як закоханих, які не можуть бути разом.
Композиція вірша Сурікова В. «Що шумиш, гойдаючись…» тільки на перший погляд здається простою. За змістом його можна розділить на дві головні частини: питання ліричного героя, який є вступом і розповідь горобини. Монолог дерева також поділяється на смислові частини: розповідь горобини про свою долю, рядки, присвячені дубу і невтішний висновок дерева про своєму майбутньому. Формально твір складається з катренів з перехресною рифмовкой. Написані рядки трехстопным хореем.
Для створення символічних образів, розкриття теми і донесення ідеї В. Суриков використовував засоби виразності. Метафор у творі не дуже багато, але вони відіграють ключову роль, адже допомагають «оживити» головних героїв: «з вітром мова веду я про свою невзгоде», «і з його листами день і ніч шепотілася». Епітети, використані в тексті, фольклорного походження: «тонка горобина», «річка глибока», «дуб високий». Порівняння допомагає показати, наскільки тяжко самотньої горобині встояти без підтримки: «що до землі билинка, до тину нагибаюсь».
Діалогічна форма і зміст монологу головної героїні визначили інтонаційний малюнок вірша. Перший катрен – питальне речення, в останньому чотиривірші автор використовував вигук, щоб передати відчай горобини. У деяких рядках сумний настрій підкреслюється за допомогою інтонації, наприклад приголосних «с», «ч»: «сумно, сиротинка», я стою, качаюсь».
