Микола Некрасов і Микола Добролюбов познайомилися завдяки журналу «Современник». Добролюбов прийшов працювати в редакцію журналу, а Некрасов був одним з його співвласників. Палкої дружби між чоловіками не утворилося, адже у них була серйозна різниця у віці. Однак Некрасов неодноразово захоплювався талановитістю молодого критик і поета–сатирика, який міг точно та об’єктивно дати оцінку будь-якого літературного твору.
У своїх публікаціях, Микола Добролюбов міг зрозуміло і дохідливо пояснити читачам суть різних літературних поем, творів та віршів. Але, у свої двадцять п’ять років Микола Добролюбов помер від сухот. І в цей момент Некрасов щиро зрозумів, якогось унікального людини забрала доля. Адже він був справжнім генієм, який міг у пару простих і зрозумілих слів вкласти життєву істину.
У 1864 році Некрасов пише вірш «Пам’яті Добролюбова». Микола Олексійович пише про те, що, незважаючи на юні роки, Добролюбов був надзвичайно мудрим і зрілим чоловіком. Вже в свої двадцять два роки його називав грозою поетів, адже він критикував літературні твори без всяких утаиваний, без будь-яких поблажок. Добролюбов вважав, що творити літературу треба не для слави, а для свободи. Тільки тоді в ній буде закладено стрижень і глибокий сенс.
Некрасов зазначає, що молодий критик надзвичайно любив свою батьківщину, проте вона, як сувора коханка, занадто пізно оцінила талант юного публіциста.
На думку Миколи Олексійовича, творчість Добролюбова змогло б проникнути в свідомість людей, змінити громадську думку. Однак смерть вважає інакше і забрала його.
Некрасов говорить про те, що Микола Добролюбов був унікальною людиною. Такого руська земля ще не народжувала. Критик жив не для себе, не для великої слави, а для своєї рідної Росії. Всіма силами душі він намагався змінити життя і долю простої людини до кращого. І за це йому велика подяка!
