Вірш «Вечір» В. Бунін написав в 1903 році, в період, коли мав можливість подорожувати. Можливо, саме здійснення давньої мрії про подорожі підштовхнуло поета до роздумів про щастя, що і є темою твору. Автор хоче показати, що щастя є всюди, воно ховається за простими речами, але розпізнати його може лише «знає». Вірш належить до пейзажно-філософської лірики, чим визначається і система образів, що складається з ліричного героя, традиційних образів-символів природи і абстрактного образу щастя.
Вже в перших рядках привертають увагу пейзажні образи-символи осені і вечора. Не дивно, що автор обрав саме такий фон для свого творіння. Осінь – це пора, яка уповільнює ритм життя, змушуючи задуматися про головне, а вечір – час спокою, коли людина розслабляється, залишається один на один зі своїми думками. Ось в такі моменти замислюєшся про вічне, наприклад, про щастя. Останнє – ключовий образ-лейтмотив, тоненькою ниточкою протягнутий через кожну сходинку.
Ліричний герой «Вечори» сплітається з образом автора. Це людина, який загруз у роботі, але писк пташки відриває його «втомлений погляд» від книги. Як раз в цей момент, споглядаючи просту красу осіннього вечора в селі, герой розуміє, що щасливий. Він усвідомлює, що для щастя потрібно зовсім мало, достатньо лише навчитися знаходити його в навколишньому світі тебе.
Пейзаж, створений В. Буніним, гармонійно доповнює тему щастя. Від картин природи віє ідилією і радістю. Такого ефекту поет досягає використанням епітетів («осінній сад», «бездонне небо», «білий край»), метафор (повітря, що ллється у вікно», «встає, сяє хмара»). Художніх засобів не так вже багато, але цей лаконізм відповідає ідейним змістом твору.
Незважаючи на те, що за вікном будинку ліричного героя осінній вечір, автор не розфарбовує його сірими фарбами, навпаки, він вибирає пастельний, сяючу палітру з білими вкрапленнями хмар. Він наповнює пейзаж приємними сільськими звуками (спів пташки, гудіння молотарки). А по цій пейзажній замальовці всюди разбрызгано щастя: про нього згадується майже в кожній строфі вірша «Вечір».
Для втілення своїх роздумів Бунін І. обрав класичну форму сонета (2 катрена і 2 терцета). Перші дві строфи автор присвятив природі і ненав’язливим думок про щастя. У 6-ти останніх рядках плавно переводить увагу на ліричного героя. Він ставить крапку в польоті думок: «Я бачу, чую, щасливий. Все в мені». Але саме ця точка стає відправною для роздумів читача.
Вірш написано ямбом, що чергується з пиррихием. Рядки «Вечори» разностопные (поєднання шести і пятистопных), рима перехресна. Така будова твору надає ритму, плавності і легкості, спонукає читача до власним філософським міркуванням. Цьому сприяє і інтонаційний малюнок. У «Вечорі» немає питальних або окличних речень, зате є пропозиції з трикрапкою, зупиняють читача, щоб той поміркував разом з автором, пошукав разом з ним щастя.
