Під час перебування у вигнанні, в 1903 році, Костянтин Бальмонт створює вірш «Вітер», у якому вдається до використання символизмов в тексті своєї творчої роботи. А це означає, що неживі предмети, про яких йшла мова у рядках вірша, оживали і ставали головними героями римованих рядків.
У 1903 році Бальмонту заборонили в’їжджати на територію великих російських міст з-за участі в акціях протесту. Закрити його в тюремну камеру влади не наважилися, адже ім’я автора було досить відомим у ті часи. Але, і така заборона дозволив Бальмонту відчути себе справжнім вигнанцем. Після кількох місяців життя в заміському будинку, поет переїжджає в Париж, де і продовжує створювати свої вірші. Саме в цей момент, Бальмонт створює вірш «Вітер» і, дивлячись між рядків, читач розуміє, як він заздрить такого природного явища.
Вітер постійно в русі, він може бути там, де йому хочеться. Чому Бальмонт так хоче бути схожим на вітер? Так, тому що він сумує за рідною землею, він бажає перенестися туди, в рідне місто, він мріє взяти участь у революційних мітингах, які прагнуть повалити існуючу владу. Але, автор ще не розумів, що в таких анти правительских виступах є і зворотна сторона. Зіткнення народу і влади завжди несуть за собою жертви.
Герой вірша – жвавий вітер – вільний і вільний у своїх вчинках. Він може сміливо проноситься над луками і полями, розбурхувати зелень і траву, а потім зникають, не залишаючи й сліду. У такому образі мріє бути і сам Бальмонт. Він бажає стати невидимкою і на мить проникнути в людські серця, внести в них істину і зникнути. Але, це неможливо! Але, автор не опускає рук. Він просить у вітру наснаги та життєвого прагнення. Бальмонт робить це настільки щиро і душевно, що ми розуміємо, що він упевнений в допомогу свого вірного друга. Незабаром він повернеться на рідну землю і в рідні краї!
