Людина завжди був і залишається споживачем. Життя штовхає його дотримуватися певних стандартів. Люди працюють, в першу чергу для того, щоб отримувати гроші, читають, пишуть і малюють – для саморозвитку, вживають їжу, щоб жити…
Навіщо ж людині дано любити? Що він від цього отримує? І чи може ця любов бути безкорисливої? Саме на ці питання і відповідає Паустовський у своєму нарисі «Безкорисливість».
Його роздуми, стають певним підсумком у повісті «Мещерская сторона». Після опису чудових пейзажів, пір року, про дивовижний і талановитого населення того краю, раптом зачіпається тема, яку складно вмістити в одному нарисі. І все ж Паустовському вдається це зробити.
У самому справі, завжди потрібно любити за щось? Автор в черговий раз показує, що існують багато речей, які варто любити просто так, безкорисно. Це все, що оточує людину. Це його батьківщина або країна, в якій він живе. Що ж можна ще любити просто так? Так багато! Це і парк, в який він ходить гуляти з дітьми, і його вулиця з привітними сусідами. Так само, це і берізка під вікном, і старий б’є джерело, який був викопаний ще його дідом. А разом з тим і сонячне світло, і легкий морський бриз вранці, і задумливий осінній туман…
Всі ці на перший погляд незначні дрібниці життя, дивним чином доводять існування безкорисливих почуттів, в житті кожного. Їх велике розмаїття, і у кожного вони свої.
Читач може побачити в нарисі Паустовського «Безкорисливість», що саме автор вкладає в це поняття. Він, як і всі, відчуває почуття до інших. І все ж, любить і те, що його просто оточує. Він як поет, що оспівує свою «звичайну землю» і як художник, малює з неї «портрети», не боячись показати вади. Тим самим він підкреслює, що ніщо в цьому світі не абсолютно, а людські стереотипи, не завжди вірні в житті.
Любити просто так, часом буває складно, особливо для тих, хто з усього звик отримувати тільки вигоду. Однак спробувати все ж варто. Це духовно підносить людину. Автор радить для початку просто озирнутися і подивитися по сторонах. Можливо, воно буде навіть ближче, ніж здавалося. Можливо саме цей нарис, для кого-небудь, та й виявиться «рятувальним колом» у сірій повсякденності. Адже він і створювався саме для того, щоб навіть у «звичному» раптом розгледіти дивовижне.
Але як відрізнити просту «прихильність» від цього світлого почуття? Так, це не просто. Але тільки та любов, яка не вимагає нічого замість і вважатиметься – безкорисливої. Це можна порівняти з усмішкою дитини, який тільки пізнає світ. Він не вимагає від перехожого любити його, він просто радий, що той, хоч на хвилину зупинився і подивився на нього добрими очима. Ця душевна теплота, що промайнула між ними і називається безкорисливою любов’ю.
Те ж саме відбувається і з усім іншим. Гірський або річкове повітря, дивовижний ранковий світанок, стомлена верба біля води, золоте листя опале… Людина відчуває до цього, саме даний безкорисливе почуття любові. Саме в ньому закладена суть всього живого на землі – любити, і нічого не вимагати взамін…
