Аналіз вірша Мережковського «Не треба звуків»

У творчості Д. Мережковського філософські мотиви звучать досить сильно, але вони з’явилися не відразу. Поштовхом до написання віршів цього напряму стала смерть матері поета. У 1895 році було створено лаконічне вірш «Не треба звуків».

Тема аналізованого твору – Бог і блаженний небесний спокій. Автор показує, що земна суєта не вічна, людина не повинна віддаватися їй повністю. Д. Мережковський стверджує, що людина повинна вміти відволікатися від земного життя, щоб вчитися та спокою у «вечеряющих небес».

У центрі вірші ліричний герой і небеса. Герой практично не проявляє себе, але з перших рядків зрозуміло, що він повністю зливається з автором. У першій строфі Д. Мережковський малює вечірній пейзаж. Незважаючи на лаконічність, замальовка вийшла дуже ємною. Земля оповита, Божим Духом, мовчить, мовчить ставок, а ліс навіть не ворухнеться. Ліричний герой разом з автором запевняє читача, що у природи треба вчитися цього спокою.

У другому куплеті автор разом з ліричним героєм підводить риску під сказаним. Він благає невідомого співрозмовника: «Не треба звуків: тихіше, тихіше!». Поет повертається до думки про те, що потрібно вчитися тиші, тепер вже у хмар. Небо, вічність і Божий дух він вважає «вище земних бажань, справ і слів».

Аналізуючи цей вірш не можна забувати, що Дмитро Мережковський творив у дусі символізму. Тому під образом неба і хмар слід розуміти царство мертвих, куди потрапляють душі після того, як залишають мирську суєту. Автор також розуміє, що доля людини визначена, тому битися об скелі земних негараздів – марна справа. Важливо зупинятися для споглядання свого внутрішнього світу і обмірковування вічного. Разом з мотивами Божественної сили, вічності і спокою з’являється мотив єднання з природою. Саме природа, на думку Мережковського, наближає людину до Бога і вічного.

Дивіться також:  Аналіз вірша Мережковського «Діти ночі»

Невеликий обсяг вірша «Не треба звуків» не завадив автору вплести в рядки художні засоби. Він використовує метафори («Дух Божий віє над землею», «безмолвен ставок», «учись… спокою… небес») і епітети («нерухомий ліс», «осяйні хмари»). У другому куплеті Д. Мережковський також використовує риторичне звернення і повтори: «Не треба звуків: тихіше, тихіше!».

Композиція вірша Д. Мережковського «Не треба звуків» гранично проста. Воно розділене на два чотиривірші. Рядки в катренах пов’язані перехресною римою. Кожна строфа має відносно завершений смисл. Написаний вірш четырехстопным ямбом. Мотив тиші і спокою підкреслюється плавною інтонацією, яка лише раз порушується вигуком. Тим не менше, воно не порушує мовчання, так як теж закликає до тиші.

Вірш Д. Мережковського «Не треба звуків» – одна з перших проб пера поета на полотні філософської лірики, але цей вірш вражає вмінням лаконічно передати глибокий зміст. Крім того, воно привертає увагу сплетінням різних мотивів в єдине ціле.