«Сказання про бєлгородському киселі» – одна із скарбниць народної мудрості. У ньому зібрані поради наших предків, актуальні ось уже кілька століть. Поради прямо не прописані, але уважний читач, який уміє аналізувати події, зуміє розпізнати їх між рядків. Сюжет твору простий, проте, практично кожен її абзац зберігає вічні істини.
Перший рада знаходимо вже в початкових рядках. Нестор розповідає, як князь Володимир пішов з дружинойна війну, залишивши Білгород без захисту. Така безпечність князя зіграла з бєлгородцями злий жарт: вони потрапили в облогу печеніг. Цей епізод показує читачеві, що перед прийняттям будь-якого рішення потрібно зважити всі «за» і «проти». Не можна гнатися за чужим, залишивши своє без захисту. На жаль, про помилку Володимира забували наступні покоління, сплачуючи за це занадто дорого. Сподіваюся, моє покоління усвідомлює цю просту, але дуже важливу істину.
Далі Нестор розповідає про рішення русичів здатися. Воно було ухвалене із-за сильного голоду. Старійшини вже зневірилися врятуватися, тому лише нарікали на князя Володимира. Старець придумав план звільнення, показавши тим самим, що безвихідних ситуацій не буває. Ця частина літописного твору доводить, що потрібно вміти брати себе в руки. Перекладання вини на іншого – найгірший помічник.
Важливу роль у людському житті відіграє довіра. Ця істина знайшла відображення і в «Сказанні про бєлгородському киселі». Люди повірили старця, виконали те, що він сказав. Якщо б вони не послухалися мудреця, ворог здобув би перемогу. Але потрібно довіряти тільки тим, кого добре знаєш. Я думаю, старця бєлгородці не тільки знали, але й дуже поважали, адже не дарма звернулися за порадою саме до нього. Цей епізод показує, що до думки і порад старших треба прислухатися.
Повчальним є й образ печеніг. Їх приклад ще раз доводить, що не можна наївно вірити всьому, що розповідають або показують. Зайва довірливість може перешкодити здійсненню планів, а дурисвіти лише посміються над цим.
Головне ж повчання «Оповіді…» стосується Батьківщини. Кожна людина має усвідомлювати, що несе відповідальність за отчий край. Не можна допустити, щоб рідна земля потрапила в руки ворогам. При цьому твір показує, що перемога не завжди дістається силою. Іноді досить проявити кмітливість.
Тим не менш, будь-який спосіб боротьби з ворогом вимагає від людей єдності. Взаємодопомога і підтримка – міцний самий міцний щит народу. Доказом цього є бєлгородці з літописного твору. Всі рішення вони приймали разом. Перед тим як здатися городяни зібрали віче. Рятували місто теж разом. Можна тільки уявити, як важко було реалізувати план старця людям, изнеможенным голодом. Але все бєлгородці доклали зусилля принесли продукти, каді, викопали колодязі. І це допомогло їм прогнати ворога.
У «Сказанні про бєлгородському киселі» є безліч настанов, кожна людина зможе знайти актуальні поради для себе і свого покоління.
