У сучасному світі перед людством гостро постала проблема екології. Головна задача, яку необхідно вирішити, – встановити та зберегти природну рівновагу.
В даний час між людиною і природою встановилися такі відносини, що стає страшно, до чого це все призведе. Люди намагаються поневолити і пристосувати навколишній їх багатство, але така поведінка неодмінно призведе до загибелі як природи, так і людини. Вихід один – навчитися цінувати те, що тебе оточує. В першу чергу, це відноситься до молодого покоління, поки ще мало уявляє, як правильно себе вести в такій ситуації.
Хороші моральні уроки підносить нам література. І до теми взаємовідносин природи і людини в ній зверталися не раз. Візьмемо, приміром, творчість Віктора Астаф’єва.
Письменник вважає, що людина веде себе як господар, тільки не привітний і добрий, приумножающий те, що має, а байдужий і агресивний. Люди перетворилися в загарбників та рвачів, вигода і нажива затьмарила їх погляд. А такий шлях згубний. Необхідно з нього зійти і встати на правильний.
Назва оповідання Астаф’єва має символічне значення. Величезний осетер, якого зловив Игнатьич, – символ природи, яка не хоче більше коритися людині. Герой вступає в боротьбу з цар-рибою, але не може з нею впоратися. Осетер спливає, правда, його рани настільки глибокі, що він все одно знайде загибель.
Адже якщо подумати, так і відбувається з природою. Ми завойовуємо її, а вона, відповідно, гине. З нею не треба боротися, необхідно знайти гармонію, жити в єдності і злагоді.
Астаф’єв вважає, що пора закінчувати ставитися до природи як до джерела наживи. Це «комора», з якої можна брати, але робити це потрібно з розумом. Автор не вважає людини царем, він зводить у царський ранг матінку-землю.
Слід відзначити ще й той факт, що для письменника прирівнюються закони природи і моральні принципи і норми. Настав час задуматися, що ми творимо. Адже ми губимо будинок, в якому збираємося жити далі. Це неможливо. Пора вже усвідомити і перестати експлуатувати. Саме до цього закликає автор збірки новел, Віктор Астаф’єв.
Письменник також показує, що за образу, завдану природі, доводиться нести покарання. Игнатьич чекає неминучої погибелі на власному гачку у річковій глибині, Командор втрачає дочка. Астаф’єв впевнений, тільки той, хто розкається у скоєному, отримає моральне переродження, зцілиться. Такою постає перед читачами доля і вибір Игнатьича. Образ головного героя книги «Цар-риба» вчить розуміти і виправляти помилки, каятися в гріхах і далі жити за законами совісті.
Планета маленька і крихка, вважає письменник, вона не зможе витримати всіх експериментів. Не можна виправити те, що було в минуле, тому що туди не можна повернутися, але можна врятувати те, що ще вціліло. До цього закликає нас Віктор Астаф’єв на сторінках своїх творів. Він вчить нас, показуючи на прикладі інших людей, як чинити не можна.
