Федір Абрамов – радянський автор, який написав свої твори в жанрі «сільської прози». Найзначнішим його твором стала повість «Поїздка в минуле». Створена вона була в 1974 році. Закінчивши творити в листопаді, Федір Абрамов познайомив зі змістом повісті свою дружину і друга, художника Мальцова.
Повість «Поїздка в минуле» була високо оцінена, адже ще за життя автора вона пройшла багато журналів. Тільки от надрукувати ніхто не погоджувався. Вся справа в тому, що твір зачіпало і глибоко розкривало не тільки соціальні проблеми, але і політичні. Автор піднімає багато гострі питання радянської Росії: колективізація з величезних кількістю розкуркулених жертв, революційний фанатизм, що доходить до злодійства, пияцтво.
І все ж 1989 року твір було видано, вийшло воно в редакції журналу «Новий світ». Правда, письменник до того часу вже пішов з життя.
Подивимося, який сюжет цього твору, про що розповів нам автор, Федір Абрамов?
З перших рядків повісті ми знайомимося з головним героїв, Никифором Кабылиным, більш відомим у селі Сосино як Микша. Він страшенно страждає від похмілля, але товариш по нещастю Власик приносить горілку, і знову життя заграла барвами. Правда, посидіти за чаркою друзям не вдалося, у будинку Микши з’являється незнайомець з прізвища Кудасов і просить проводити до давно покинутого селища Курзии.
Осіння сльота і вогкий вітер не зупиняють героя, він погоджується стати провожатым. Під час подорожі Микша розповідає мовчазного супутника про своїх дядьків-революціонерів, які все життя пройшли під червоним прапором. Кабылин згадує також, як до них в село прибули розкуркулені, як він хлопчиськом допомагав знімати хрест з дерев’яної каплиці.
Він не один раз намагається зав’язати розмову з Кудасовым, але все безрезультатно, той вперто мовчить.
Повернення з цієї дивної поїздки стає для героя справжнім випробуванням. Він дізнається гірку правду. Виявляється, Кудасов – один з розкуркулених, з яким Микша бився і навіть скалічив ніс. Але найжахливіше, що саме він вбив дядька Олександра. Причина такого вчинку була зовсім нестерпною: улюблений дядько Микши виявився не героєм-революціонером, а звичайним ґвалтівником. Кудасов помстився йому за зганьблену честь своєї п’ятнадцятирічної сестри.
Микша з гіркотою розуміє, як помилявся. Згадує батька, він відмовився від нього і його прізвища заради дядьків. А чи варто було?
Микша не може повернутися додому, він вже не зможе жити так, як раніше. Героя роздирає правда. І совість. Він направляється в райцентр, знаходить людей, які знали його батька, і розпитує у них, яким він був.
Спогади людей, які колись знали Івана Варзумова, сповнені теплотою. Виявилося, що його батько був чесною й благородною людиною.
Думки не дають спокою герою, він плутає в лісі, але не хоче йти додому. Дружина вже затопила піч, звідти, з рідної сторони віє теплом. Але Микша йде на могилу батька і там замерзає.
А закінченням його життя стала замітка в районній газеті про шкоду пияцтва.
