Існує думка, що якщо мрія не досяжна, то і не варто витрачати час і сили, щоб домогтися її виконання, адже все одно результату не буде. На мій погляд, помилково так міркувати. Справжній ідеал, нехай навіть і не досяжний, дає поштовх до дії, надихає на подвиги. Він піднімає людину над буденною суєтою і рутиною, змушує прагнути, вірити, йти до своєї мети.
На сторінках літературних творів ми часто стикаємося з таким поняттям, як «недосяжний ідеал». В оповіданні Купріна «Гранатовий браслет» головний герой, бідний чиновник, був закоханий у заміжню жінку, представницю вищого суспільства. Чоловік плекав свою мрію, жив заради неї. І одного разу наважився зробити подарунок своїй коханій: підніс їй на іменини гранатовий браслет.
Родичі княгині вирішили розшукати таємного шанувальника, так як вважали, що листи подібного роду можуть накликати позор на Віру. Побачивши покірливого й тихого людини, вони дещо здивувалися, але все ж попросили Желткова не плямувати добре ім’я жінки. Молодий чоловік роздавлений трапилося ситуацією, він не знає, для чого йому тепер жити. Логічний фінал – самогубство. Саме так і поступає Жовтків. Віра – ідеал, який тепер навіки втрачено. І життя більше не має сенсу.
Про свій ідеал розповідає старий циган в оповіданні Максима Горького «Макар Чудра». Він полягає у повній свободі. Слова старий підкріплює історією про двох закоханих, які так і не змогли обмежити свою свободу заради любові і воліли вмерти. Гордовита циганка Радда зажадала від Лойко довести свою любов, ставши перед нею на коліна при всьому таборі. Чоловік не міг поступитися своєю честю, навіть заради гаряче коханої дівчини. Замість схилених колін Радда отримала удар кинджалом в груди. І Лойко теж знаходить свою смерть: від батька вбитої ним дівчини.
Закохані не могли знайти ідеалу в життя, люблячи один одного, кожен був гордий і гонористий. Смерть з’єднала їх, при цьому незалежність і свобода не були порушені. Таке ідеальне поєднання стало можливим тільки після загибелі молодих людей. Компромісне рішення стало б зрадою їх внутрішніх принципів, цього не могли допустити ні Лойко, ні Радда, тому іншого шляху для досягнення внутрішнього ідеалу не могло і бути.
Таким чином, прагнення до ідеалу, нехай часом і недосяжного, – необхідна умова цікавою і позбавленою одноманітності людського життя. Ідучи слідом за досконалістю, ми й самі стаємо вище, чистіше, внутрішньо багатшими. Це не марна трата часу і сил, не безвихідь, навпаки, це шлях, який підносить над рутиною, дає потужний поштовх, допомагає, веде. Душевні пориви все одно рано чи пізно будуть винагороджені. Головне – залишатися відданим своїй мрії.
