Жанр відомого роману радянського письменника Євгена Замятіна «Ми» – антиутопія. Світова література знає багато творів подібного роду, всі вони служили оцінкою майбутнього.
Довгий час радянський читач і не знав про існування цього роману, опублікований він був за межами Радянського Союзу. Хоча і цього було досить, щоб автор потрапив до цькування.
«Ми» – образ майбутнього, яке явно не сподобається. Це попередження про небезпеку, що йде разом з повсюдним поширенням комунізму й тоталітарного пригнічення особистості з усіма її правами і навіть звичайними бажаннями.
З перших сторінок твору ми потрапляємо у фантастичне Єдину Державу. На чолі нього – Благодійник, єдиновладний правитель. Жителі цього дивного місця ізольовані від усього світу. Держава оточене диким лісом, входити в який суворо заборонено. Громадяни живуть у відповідності з єдиним режимом, ніби солдати в одній казармі. Все виконується за строго складеним розкладом: ранковий підйом, повернення додому після трудового дня, прийоми їжі, прогулянки. Є горезвісне «особистий» час, на нього виділено всього дві години.
І саме дивне, що це нікого не турбує, не викликає протесту. Про життя Держави ми дізнаємося з щоденникових записів оповідача, який цілком щасливий і не відчуває дискомфорту від свого становища. Йому навіть невтямки, що кожна людина – особистість, індивідуальність, відмінна від інших. Для нього це все замінено колективним поняттям «ми».
У цьому Новому Державі, яка нібито чекає нас у далекому майбутньому, все доведено до абсурду. У мешканців немає імен, вони замінені на порядкові номери. Існує контроль абсолютно всім, в тому числі і сексуальної життям людей, яка дозволена один раз в три дні, причому партнери суворо визначені і змінити їх не можна. Але це не сім’я, такого поняття немає. Ця комірка суспільства зникає. Все зводиться до звичайного задоволенню фізіологічних потреб.
Наступна безглуздість: жителі живуть в прозорих будинках. За ними ведеться щохвилинне спостереження. Можна опустити штори тільки під час статевого зносини, тобто раз в три дні.
Як немає сім’ї, так і немає понять материнство та батьківство. У жінки є борг перед державою – народити дитину. І потім вона повинна відразу віддати його йому на вірну службу.
В Єдиній Державі немає шкідливих звичок: куріння і алкоголь заборонені. Не можна виходити на вулицю після 23 годин. Всі люди однакові, вони носять уніформу. Харчуються ж штучно створеної їжею.
Виходить, що поведінка людини строго регламентується, воно підпорядковується порядку навіть у дрібницях. Лише на короткий час головний герой виривається з цих пут, він живе справжнім життям, любить. Але це його лякає і лякає. Він навіть не може уявити, що виб’ється із загальної колії. Наприкінці твору після операції він знову стає гвинтиком величезної і бездушної державної машини.
