Твори Н. Некрасова вражають колоритними образами селян. Свідченням цього є Прокл Севастьяныч з поеми «Мороз, червоний ніс». У цьому герої поет втілив ідеальні якості російського мужика.
Прокла Севастьяныча читач зустрічає на смертному одрі. Вже в перших строфах автор розповідає про його сім’ю: дружину, дітей і старих-батьків. Всі вони вбиті горем. Не відразу Н. Некрасов розповідає про обставини смерті чоловіка. Лише під кінець першої частини читач дізнається, що «зима доконала» героя. Прокл віз товар і застряг в сніговому заметі. В сніговому холодному полоні він пробув півдоби. Відчуваючи холод і жар, мужик не повернув додому, вирішивши спочатку доставити товар. З-за цього він захворів. Кілька діб чоловік боровся з недугою, що говорить про міцному тілі і сталевий силі духу. Вилікувати Прокла не змогли, і він незабаром покинув цей світ.
У сценах похорону Н. Некрасов описує зовнішність героя. Це ставний, красивий чоловік. Привертають увагу його великі мозолясті руки. Ця деталь показує, що мужик багато і тяжко працював. Здогадки читача підтверджує автор, кажучи, що Прокл був одним з найкращих працівників в селі. Люди, що знали його, дивуються, як смерть змогла здолати такого міцного чоловіка. Цей же епізод підказує читачеві, що Прокл був хорошою людиною, так як на прощання до нього «сусіди юрбою валили». Всі прийшли не могли вміститися в хату, тому одні входили, інші виходили.
Цікава характеристика героя подана від імені сільського старости Сидора Івановича. Він назвав мужика благодушним, сказав, що той був чесним. Найголовніше ж для старости то, що селянин вчасно платив оброки і подати. Цей епізод допомагає створити враження не тільки про головного героя, але і про ставлення влади до простого народу.
У другій частині образ Прокла розкривається повніше. Уявлення про нього складаються на основі спогадів його дружини Дарії. Мужик був опорою для всієї родини. Він чудово справлявся з польовою роботою, був хорошим візником. Герой трудився, не покладаючи рук: «влітку він жив работаючи, зиму не бачив дітей». Завдяки Проклу його родичі жили сито: «отак-то ми раздобылись скарбницею».
Прокл був старанним сім’янином, дуже любив дружину і дітей. Разом з дружиною він мріяв, як буде гуляти на весіллі сина, а доньку вчив бути сильною. Навіть після смерті чоловіка Дар’я подумки ділиться з ним усіма бідами і радощами. Вона відчувала, що Прокл не покинув їх, душа його завжди поруч з сім’єю. Вдова знала: чоловік б не допустив, щоб їх Гришуху забрали в рекрути.
Батьки Прокла прислухалися до порад сина, що свідчить про його мудрості й розважливості. Боляче читати розповідь про те, як старі люди ховають сина, як батько власноруч копає йому могилу.
Трагічний образ Прокла з поеми «Мороз, Червоний ніс» показує, як безглуздо обривалися життя молодих трудівників. Н. Некрасов оплакує долю героя, але разом з тим оспівує його добре серце і працьовиті руки.
