Будучи свідком багатьох драматичних подій 20 століття Олександр Солженіцин не міг про них мовчати в своїй творчості. Перш за все, його хвилювала доля простого російського народу, пригнобленого владою, багатостраждального, але разом з тим витривалого і оптиміста.
У зворушливому оповіданні «Матрьонін двір» автор викриває жахливі риси епохи тоталітаризму в Росії.
Оповідач Игнатич – це узагальнений образ людини, пригнобленого системою того часу. В якійсь мірі в оповідача вгадується сам автор. Читач дізнається про долю оповідача не відразу і не повною мірою, а тільки лише по окремим фрагментам. Але і з того стає зрозуміло, що цей чоловік пережив дуже багато і це відбилося на характері та звичках. Оповідач бачив війну на власні очі, відсидів за якусь провину в таборі. З його спогадів ми дізнаємося, що він був у висновок років так з десять.
Одягнений Игнатич все ще в табірну тілогрійку, звик харчуватися по табірному розкладом – двічі на добу. Він насторожено ставиться до людей у шинелях; каже, що його не візьмуть навіть електриком, так як колишніх ув’язнених неохоче брали кудись.
Игнатич бачить вихід тепер в одному – загубитися десь в глушині Росії. Він шукає душевного спокою, гармонії подалі від міської суєти. Тому герой вибирає місце, де не буде чути радіо, далеко від залізниці, де його не дістане рука тоталітаризму – в глибокій селі.
Прийшовши в село, він шукає житло. В результаті він знаходить двір Мотрони, де і стає квартирантом.
Мотря – це безпосередня відкрита жінка років шістдесяти. Вона звикла жертвувати собою заради інших, в її образі автор відображає кращі духовні орієнтири народу. Характер Мотрони і її доля близькі оповідачеві – тому вони зближуються.
Будучи у Мотрони, герой нарешті знаходить, те що шукав – душевне заспокоєння. Поступово він відкривається господині, розповідає про свою складну долю. Він зрозумів, що ця жінка близька йому по духу і тому лише вона може зрозуміти його.
Оповідача і головну героїню зближують складності доль, духовні орієнтири. Обидва не звикли шукати сенс життя тільки в їжі, а в допомозі іншим. Дві самотні душі – Мотря і оповідач – знаходять якийсь сенс, живучи разом. Жінка тепер більше стежить за двором, готує їжу для Игнатича.
Образи Мотрі і оповідача – глибоко народні. На це вказує і їх манера мови, усипана просторечными і застарілими слівцями. А деякі слова Мотря навіть вигадує сама. Игнатич переймає багато у господині.
Образ головної героїні читачам розкривається через призму бачення оповідача. Він підкреслює нам її доброту, відкритість, готовність прийти на допомогу. Якщо оповідач здатний оцінити ці якості, значить і йому самому вони не чужі.
Автор у творі «Матрьонін двір» показує народний характер на прикладі оповідача, доля якого була типовою для думаючих людей того часу.
