«Покинутий будинок» – короткий зміст для читацького щоденника

Дата створення: 1903.

Жанр. вірш.

Тема. туга про минуле.

Ідея. час руйнує абсолютно все.

Проблематика. Переломна епоха в долі російського дворянства.

Основні герої: ліричний герой.

Сюжет. Ліричний герой описує свої враження при вигляді старого занедбаного будинку. Дивлячись на нього, він вдається до сумних роздумів про тих людей, які його населяли. Колишні мешканці вже давно лежать у могилах. За старим будинком нікому стежити. Руйнівну дію часу позначається на ньому: кам’яні стіни поросли мохом. Розрослися дерева (“дуплисті липи”) схиляють свої гілки до самого даху. Вони теж сумують і тужать про покинули своє житло господарях.

Ліричному героєві дуже важко бачити залишки колишньої величі. Головною прикрасою будівлі колись був дворянський герб. Тепер він стерся і облупился. Випадкова людина не може розібрати, що на ньому зображено. Сумне настрій підсилює “захрипла галка”, яка своїм криком “глумиться над горем” ліричного героя.

Оповідач навіть не хоче заходити всередину покинутого будинку. Йому цілком достатньо зазирнути у вікно. Відразу впадають в очі деталі колишньої розкішної обстановки (“годинник з форфора”, “старовинні меблі”). Але на всіх предметах лежить товстий шар багаторічної пилу.

Ліричний герой намагається позбутися від туги, відійшовши подалі від покинутого будинку. Але на багато верст навколо стеляться неозорі рівнини, які тільки підсилюють відчуття неймовірного самотності. Звук ляскаючою “зірваної віконниці” викликає в душі ліричного героя асоціації з життям предків. Колись у цьому будинку відчували щастя і любили, а зараз тишу порушує лише шепіт “вітру з листям”.

Відгук про твір. Андрій Білий був одним з яскравих представників поезії Срібного століття. У цей час набирає популярність тема жалю про безповоротної втрати старого дворянського способу життя. Вірш “Покинутий будинок” – яскравий приклад розвитку цієї теми. Старий будинок символізує собою міцне дворянське гніздо, яке перебуває в центрі великих земельних володінь. Бурхливий розвиток капіталізму призвело до розшарування і розорення дворянства. У будинку, де виросло кілька поколінь, не залишилося господарів. Житло ще зберігає сліди минулої величі, але скоро зникнуть і вони.

Ліричний герой сумує не стільки про покинутому будинку, скільки про долю всього російського дворянства. Він не випадково згадує про “скиртах золотистого хліба”. Навколо продовжується життя. На її тлі дворянський будинок, подібно своїм колишнім господарям, виглядає усього лише жалюгідним пережитком минулого.