М. Ю. Лермонтов був прихильників демократичних ідей. Він виступав проти слов’янофілів, вважаючи їх погляди такими, що сковують широку душу російського народу. Різко висловлювався поет і з приводу вищих верств суспільства. Наприклад, у творі «Смерть поета» він відкрито заявив, що світське суспільство винне в смерті А. С. Пушкіна. У цьому ж вірші цензура побачила заклик до народного повстання. За «крамольні» думки Михайла Юрійовича заслали на Кавказ. У засланні поет побував двічі.
У вигнанні Лермонтова з’їдала туга за рідним краєм. У січні 1841 року він повертався з Кавказького краю в Петербург. Під час поїздки він побачив рідні землі від місця заслання до Балтійського моря. Ці види до глибини душі вразили поета, а в березні того ж 1841 р. з’явився вірш «Батьківщина». В ньому автор відтворює картини природи, характерні для середньо смуги. Поет не ідеалізує народний побут, мабуть, війна «виховала» в ньому вміння показувати все правдиво, без прикрас.
У вірші відчувається не тільки поетичний талант М. Ю. Лермонтова, але й здібності до малювання. Візуальні картини, створені автором, яскраві і соковиті. У читача створюється враження, що він своїми очима бачив описуване. Мабуть, ця особливість пов’язана з тим, що Лермонтов, дійсно добре малював, навіть брав уроки у П. Е. Заболоцького. Талант до живопису він успадкував від матері, хоча більше уваги приділяв все-таки поезії. В мальовничій галереї Михайла Юрійовича є малюнок «Чота белеющих беріз». Дослідники вважають, що це ілюстрація до «Батьківщини».
У перших редакціях твір значилося під заголовком «Вітчизна». Згодом автор змінив назву на «Батьківщина». Літературознавці вважають, що причиною цієї правки стала полеміка поета зі слов’янофілом, А. С. Хомяковим, написавшем в 1839 р. вірш «Вітчизна», в якому славилась непоколебимуя віру в Бога і смирення російського народу. Є також думка про те, що «вітчизна» – термін, активно використовуваний декабристами. З них учасники товариства пов’язували ідеї громадянського обов’язку. М. Ю. Лермонтов у «Батьківщині» не проголошував патріотичні ідеї, тому і відмовився від першого назви.
Твір довгий час не допускалося цензурою до друку. В його рядках влада побачила ідеї, з якими тоді велася непримиренна боротьба. Тим не менш, ще до публікації текст поширився в колах інтелігенції. Про це свідчить лист Ст. Бєлінського до Ст. Боткіним. У ньому адресант позитивно висловлюється про «Батьківщині», називаючи вірш «пушкінської річчю» і дуже сподівається, що його дозволять опублікувати. Дійсно, деякі рядки «Батьківщини» схожі з віршами Пушкіна за змістом і стилем.
Вперше твір було надруковано у четвертому номері «Вітчизняних записок». Критики і колеги по перу хвалили «Батьківщину» за те, що в ній відобразилась справжня любов без патріотичних забобонів. Відомо, що вірш дуже подобалося Л. Н. Толстому.