«Дванадцять» – переломний твір у творчості А. Блоку, адже до цього поет віддавав перевагу описувати прекрасних дам, пейзажі. Революція, яка охопила всі сфери життя народу, просто не могла залишити слід у серці і творчості її активного учасника. Поема швидко набрала популярність, а сучасні дослідники називають її епіграфом століття. Звідки така асоціація, є підстава давати твору таке гучну назву?
Коли ми чуємо термін «епіграф», уява малює невелику цитату на початку тексту. Цитата лаконічна, але ємна, відображає основну думку твору. Те ж саме можемо сказати про поемі Олександра Блока «Дванадцять». У ній відображені революційні події, які дали поштовх змінам, що вплинув на всі століття. Прочитавши цей твір, кожен може відчути революційний присмак, уявити себе в таких умовах.
Тим не менш, сучасні літературознавці по-різному тлумачать знакова твір. З’явилися думки про те, що Блок подав сатиричне сприйняття революції. А ось символічний образ Христа розглядається як Антихрист. Чи має таке твердження право на існування? По-перше, потрібно звертати увагу на ставлення поета до подій 1918 року.
А. Блок підтримував революцію, хоч і усвідомлював, якою ціною буде створюватися «новий» світ. Поет називав революцію «музикою розрухи», закликаючи народ, а головне – інтелігенцію, прислухатися до неї. Блок розумів, що тільки радикальні дії зможуть знищити те, що будувалося роками, щоб підготувати фундамент для нового суспільного укладу. Деякі можуть спростовувати цю думку, аргументуючи це тим, що поет просив дружину спалити всі примірники поеми «Дванадцять». Але потрібно враховувати, що на момент прохання автор змінив думку про революції і більшовиків.
Звання епіграф століття твір заслуговує ще й тому, що відтворює обставини життя не тільки в Росії, але і у всьому світі. Наприклад, в самій поемі читаємо: «Вітер, вітер – на всьому Божому світлі». Дійсно, революційний вітер – тільки початок громадської негоди, адже далі був голод, Друга світова війна, будівництво нового на місці руїн.
Емоційна атмосфера поеми Олександра Блока «Дванадцять» також відповідає атмосфері ХХ століття. Той же страх, невпевненість, боязнь «посковзнутися і впасти» в самий невідповідний момент. У творі червоногвардійці, не замислюючись, переступають Божі закони. Те ж саме бачимо і в постреволюційне час, коли релігія взагалі заборонялася. Та й кровопролиття, описане у віршах «Дванадцять» – тільки початок страшного шляху до «нового» буттю.
Вірш А. Блоку «Дванадцять» однозначно заслуговує, щоб її вважали епіграфом століття, адже вона, як дзеркало, відображає обличчя епохи, але головне – виражає її дух, суть. Тлумачити твір можна по-різному, але не можна забувати про авторське сприйнятті його та історичному контексті.
